Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

В забиті цвяхами вікна будинку КДБ зсередини загупали полоненики.

Рами вікон з гуркотом де-не-де повідчинялися, з підвіконь один за одним почали вистрибувати чекісти і біжма тікати за ріг будинку по вулиці Ірининській - цабе, а дехто побіг навспак - цоб у бік Малопідвальної, - спостеріг майор Бузина, коли розплющив спочатку праве око, потім ліве.

Вистрибнув і генерал Свєтков та так невдало, що вдарився головою об землю, загубив кашкет і, припадаючи навколішки, побіг услід основній групі своїх підлеглих, які чкурнули попереду.

З гуком «Азохен вей!» його обігнав майор Бочонкін, який стрибнув з другого поверху останнім і тримав кашкета у лівій руці.

Вхідні двері в КДБ УРСР горіли і пашіли жаром. Місиво снігу і льоду навколо ґанку і на тротуарі почало швидко танути, вода стікала на узбіччя дороги за бордюр, і майор Бузина скоро опинився у великій калюжі.

Водій, прикриваючи долонею очі, ще трохи помилувався результатами своєї акції і крикнув:

- Піздєц котьонку, больше срать нє будєт! - По тому стрибнув у машину, увімкнув швидкість і на форсажі майнув у бік пам’ятника гетьману Богданові Хмельницькому.

«Ага, прихований кацап, точно! - нарешті дійшов до правильної думки, як йому здалося, майор Бузина. - Достеменно досвідчений нелегал НТС, який пройшов спецпідготовку в «командос» ЦРУ США» і до цього часу сидів у підпіллі, скориставшись наразі тривогою, щоб утнути диверсію проти КДБ. Алеж хтось йому команду дав! Зара’ я цього диверсанта коцну. Щоб кінці у воду!»

Лівою долонею Олексій Григорович підпер праву руку з пістолетом, прицілився в колеса втікаючої «Волги», натиснув на курок, - сухо клацнув бойок, і майор Бузина згадав, що його набої лежать у сейфі.

Машина, ніби відчуваючи небезпеку, різко повернула цабе і зникла з виду.

Зненацька гримнула довга автоматна черга - «тра-та-та-та!!!» і на майора Бузину посипалися відстріляні гільзи.

«Звідки стріляють? Ще один диверсант?» - майнула у нього думка.

Олексій Григорович мимохіть притулився обличчям до бруківки і відчув, як у щоку йому щось припекло. Не піднімаючи голови, вийняв з-під щоки гарячу гільзу, глянув - вона була з позначкою «холоста». Більше ніхто не стріляв.

«Повезло, що холості патрони були у того другого рейнджера, а то б пів черепка міг знести. Може, в засаді сидів, чекаючи сигналу диверсанта», - подумав Олексій Григорович і остережно підняв голову. Перебіжками по Володимирській у бік гастроному метнулось кілька чоловік у військовій формі з автоматами в руках і повернули за ріг на вулиці Ірининській, куди побігла основна частина офіцерів 5-го управління на чолі з генералом Свєтковим.

«Наші! - зрадів майор Бузина. - Стріляли по диверсанту! Чому ж тоді холостими? Якась незрозуміла операція!»

Роздумувати було ніколи - двері центрального входу будинку КДБ горіли жарким полум’ям.

Майор Бузина сплюнув і з потугою відірвався від своєї калюжі.

На перший погляд майор Бузина був вайлуватим, проте то зовні, то лише так здавалось генералу Свєткову, який підозрював майора Бузину в шахрайстві під час складання заліків з бігу по перетятій місцевості в Пущі-Водиці.

Насправді майор Бузина був не таким.

Він не розгубився.

Не вагаючись, сунув пістолет назад у кобуру, розсупонився і портупею з пістолетом кинув на хідник подалі від вогню. Потім сквапно зняв шинелю і заходився збивати нею полум’я, яким зайнялися двері. Він топтав його чоботами, набирав кашкетом воду з калюжі, спритно і влучно бризкав на вогонь, знову повертаючись до калюжі за черговою порцією води.

Ніхто на допомогу майору Бузині не поспішав, вулиця залишалась пустельною, тільки в один момент, зачерпуючи кашкетом воду, він помітив, як з готелю «Театральний» вискочили пожильці і скопом з ними його друг Йосип Швайка.

Під пахвами Швайка тримав червоного в золоті маршала Жукова, в руках валізку, і, накульгуючи на праву ногу, кинувся навтьоки, у напрямі водограю Ґолди Меїр ¹⁰⁾, який ще з ХІХ-го сторіччя прикрашав сквер біля Золотих Воріт на розі вулиць Великої Підвальної і Володимирської і біля якого любила відпочивати юна Ґолда, коли ще вчилась у київській гімназії, чому він і дістав таку назву.

«Бач, маршала Жукова прихопив, а Швейка і Леніна облишив і втік від небезпеки. Швейк так би не вчинив, - осудливо подумав про свого приятеля майор Бузина. - А, може, він з фонтану води для гасіння пожежі хоче принести і прийти мені на поміч удвох зі своїм маршалом Жуковим? Так навіщо з фонтану, коли він ще не працює і води в калюжах навколо КДБ доволі?» - терзався сумнівами майор Бузина, бо йому вкрай не хотілося розчаровуватися у своєму приятелеві.

Йосип Швайка не спішив повертатися, можливо, шукав тару для води, і майорові Бузині іншої ради не залишалось, як боротися з пожежею самотужки.

Попервах вогонь не здавався, полум’я сичало і бризкало іскрами, горіла не тільки частина дверей, але й трохи не півґанку було охоплено жевривом, однак майор Бузина не відступав, знову і знову кидався у бій.

«Де ж пожежники? - питався він. - Наші бійці на чолі з шефом розбіглися усі, навіть по «01», ма’ть, не подзвонили, а тут до пожежного депо на Володимирській, 13 лишень двісті метрів!»

Як не важко було майорові Бузині боротися з вогнем, і все ж стихія відступила.

Через кілька хвилин з вогнем було покінчено.

Тліла лише гірким чадом шинеля та шипіли мокрою парою підпалені місця на дверях центрального входу будинку КДБ УРСР.