— А сітку? — вискочила на ґанок Зося. — Сітку ви взяли?
— Яку сітку? — перепитав Грак.
— А щоб тих ондатр ловити. Капронову…
— Ні, Грак, Зося таки вище за вас. Гадаю, голови на дві… Я вас передчасно перехвалив. На полювання — і без рушниці…
— О, — вихопилося в Грака. — Добре, що нагадав, — і пістолет…
— Який пістолет? — зацікавився Сідалковський.
— Стартовий. У мене є стартовий пістолет. Ще з академії…
— А я думаю…
— Що ти думаєш?
— Чому в академії й досі під час стартів ляпають старою калошею і думають, куди запропастився стартовий пістолет… А він у вас! Як диплом, як спогад. Ні, ви таки там навчались недаремно…
— Йди ти до біса!
— Ні, але ви все-таки скажіть, Грак. Ви ж мене знаєте, я в академію не побіжу. Доносів теж не пищу, мені мій гарний почерк не дозволяє. Ну, зізнайтесь, я вгадав?
— Ну, було… То й що? А з тобою такого не траплялося? У траві знайшов. Недалеко від бігової доріжки…
— Ну, спасибі. Грак. Ви мене втішили, я все-таки психолог. Міг би стати інженером людських душ… Жаль тільки, умов немає. Однокімнатна квартира, та й та всього чотирнадцять квадратних метрів…
— Геніальні речі писалися на колінах…
— Це так, Грак. Але тепер не та епоха… Тепер теж на колінах пишуть. Хочете знати, як? Сидячи в новенькій машині, диктують на магнітофон, а тоді друкарки-стенографістки оте записують… Ви ж помітили, що тепер література має зовсім інший стиль? Магнітофонний… Але ми, здається, заговорилися. Час і по машинах. Що у вас у верхній кишені, Грак? Не диплом про закінчення академії?
— Документ!
— Зрозуміло! Про те, що ви механізатор широкого профілю… Це похвально. Я оце дивлюсь на вас і думаю. У вас такий вигляд, ніби ви здатні повести зараз будь-яку машину в огонь і воду, починаючи від інвалідської коляски до самохідного комбайна включно!
Філарет Карлович розв'язав брезент і відкинув його так, як красуні відкидають поли халата, щоб ніби ненавмисне показати свої найпрекрасніші форми. Сідалковський, як ми знаємо, належав до естетів і, мабуть, тому, глянувши на оголений корпус моторки, награно похитнувся й ледь не впав.
— Пробачте, — сказав він, коли оговтався. — Це ви називаєте амфібією?
— Перепрошую, але що це по-вашому, Граф? — не без єхидства запитав Чудловський.
— Не Граф, а Євграф, — поправив його Сідалковський. — Це коли бути точним. — І повернувся до зятя — А ви як думаєте, на що схожий цей панцирник?
Грак умів орієнтуватися в будь-якій обстановці, як і всі люди, котрі нахабність вважають своїм найпершим щастям.
— Це плаваючий танк, Граф, — наслідуючи тестя, мовив зять. — Він мені нагадує жабу-зеленуху, яку для чогось збільшено у тисячу разів.
— То я, перепрошую, ти вар'ят…
Сідалковський своєчасно й чемно нагадав, що Євмен Миколайович у чомусь має рацію і він просить «генерала» підбирати слова перед тим, як розсипати їх у повітрі.
— Ви, звичайно, перебільшуєте, камердинер, — мовив Євграф. — Я гадаю, що це звичайний морський восьминіг. Може, й справді трохи збільшений, але не в тисячу разів. Та зараз нас цікавить, чи ця машинерія бігає. І чому вона має таке ім'я: «Мегацета»?
— Вона, перепрошую, не бігає, а плаває. У неї двигун такий, що той корпус вона несе, наче пір'їнку. А назва така на честь моєї дружини Марії-Ганни-Цецелії-Терези. У неї, — очі Філарета Карловича налились кров'ю, — у неї перший приз на республіканській виставці!
— А як машина реагує на сигнали автоінспекції? — спокійно запитав Сідалковський.
— Перепрошую, я вас не зрозумів.