— А чіткіше? — Ковбик зупинився перед Сідалковським і пильно глянув йому в очі.
— Чіткіше: у благородного тестя Євмена Миколайовича у дворі стоїть амфібія. Я готовий цієї ж миті відправитися у кругосвітні мандри в пошуках ондатр і їжаків. У цьому мене підтримає і Євмен Миколайович. Головне, аби Філарет Карлович дав нам свою амфібію.
— Тато дадуть, — запевнила Зося.
— Тоді буде все: і хутро, і колючки, — закінчив Сідалковський.
— Це ідея, — хитнув головою Ковбик. — Але все це потрібно тримати в секреті. Ви гарантуєте, що наловите ондатр і їжаків?
— А скільки їх потрібно, Стратоне Стратоновичу? — поцікавився Грак.
— Шість пар колючих, шість пар м'яких…
— Але, то я перепрошую, — втрутився Ховрашкевич, — з ондатр: чотири самки і два самці. З їжаків то буде навпаки: самців чотири, самочок — двійко…
— Це по лінії Євмена Миколайовича. У нього диплом з відзнакою, і, я думаю, він зуміє відрізнити самця від самки, — кинув репліку Сідалковський.
— Але я вас от про що попрошу, Сідалковський, — задимів цигаркою Стратон Стратонович. — Як можна швидше! Ми тим часом тут усе як слід обдумаємо… Наказ про відрядження, Маргарито Ізотівно, підготуйте негайно, а ви, Карле Івановичу, видайте гроші! І ще одне: розподіл про преміальні доведеться, Карле Івановичу, переглянути… Ми, здається, у першому варіанті дещо суб'єктивно підійшли до цієї важливої фінансової справи, — мовив Стратон Стратонович і по-батьківськи глянув на Сідалковського, чого раніше за ним не водилося.
— Грак, — звернувся Сідалковський до Євмена Миколайовича, коли вони залишили кабінет, — ви помітили приступ службової совісті?
— У кого? У мене? — перепитав той.
— Від скромності ви не помрете. Для чого це перебільшення? Де ж у вас совість, Грак? Ви ж самі мене запевняли, коли збирали у відро «золотий дощ» «генерала» Чудловського, що совісті у вас давно нема. Не у вас приступ, Грак, у вашого керівника — Стратона Стратоновича. Але в цьому ваша заслуга і трішки моя. Я йому подав ідею, ви її будете здійснювати. Грак, пам'ятайте, ніщо людей не робить такими добрими, як горе. А от така неприємність, як смерть ненароджених шепеонів, зробила Стратона, Стратоновича об'єктивним. Після цього, можливо, і вам, Грак, перепадуть преміальні, хоч у «Фіндіпоші» ви працюєте без року три дні.
Вони вийшли на вулицю. Над «Фіндіпошем» піднімалося сонце. Ртутний стовпчик загрожував розірвати скло і ударити срібним фонтанчиком у небо. Настрій у Сідалковського був бадьорий і життєрадісний. Хотілося любові, тепла і смаженої картоплі на салі, та свіжих червоних помідорів до ковбасок по-львівськи.
— Сідалковський, — казала Ія, — я вам не мама і не Тамара.
— Я знаю, — спокійно відповів Сідалковський. — Ви щось середнє між ними.
— Сідалковський, — загрозливо повторила вона. — Ви жартуєте з вогнем!
— І це я знаю. Але й вогонь, Іє, не вічний, як, скажімо, батареї парового опалення. Вони час від часу теж охолоджуються…
— Що ви цим хочете сказати?
— Тільки одне: настало літо, опалювальний сезон закінчився…
— Ви хам!
— Ви мене з кимось плутаєте! Ні до Хама, ні до Іагофета, як і до Сіма, я не маю ніякого відношення. Я мав пряме відношення свого часу до вас, але…
— Доказуйте, — Ія сіла у єдине крісло Сідалковського і, демонстративно пускаючи дим, глянула у його красиві очі.
— Іє — лагідно мовив Сідалковський. — У рамках можливого я чесний і порядний чоловік. Я граю в чесну гру, не виходячи з рамок. Ви ж починаєте ламати їх і претендуєте на більше… Двічі одружуватися — це розкіш. Це все одно, що брати у кредит дві дорогі речі на одну малу зарплату. Я собі цього дозволити не можу…
— Але я не повія…
— Іє, — Сідалковський підійшов до неї і опустився на коліна. — Ви мене ображаєте. Для чого так різко? Можна сказати ж лагідніше. По-європейськи…
— Йдіть ви до біса зі своєю Європою!
— Але ми ж, Іє, живемо теж у Європі. Ви коли-небудь над цим задумувалися?
— Сідалковський, — раптом тихо промовила вона. — Я вас кохаю. Я без вас не можу… Я звикла до вас, а ви мене останнім часом весь час уникаєте… Ви десь ночуєте, вас цілими днями не буває вдома… Я без вас почуваю себе…
— Не потрібно цих монологів: все, що робиться, — пам'ятайте, тільки на краще. Я уникаю вас, щоб вам стало легше… Щоб ви звикали до майбутнього… Я з вами одружитися не зможу, Іє. У мене ще залишилося трохи сумління. Я скромний і вдруге не зможу глянути вашій мамочці в очі… Я не витримаю цього. Я не переживу…