— Як часто її зупиняє автоінспекція?
— В основному, перепрошую, автолюбителі. Вони цікавляться коробкою передач, циліндрами і двигуном.
— Пробачте, а як нам нею добратися до Спиридонівки? Пробачте, до Харлампівки?
— Тільки по річці. По той бік, перепрошую, непрохідні хащі верболозу.
З двору виїхали негайно. Машина заводилась, як «Антей». Спочатку доповзли до єдиної у Кобилятині-Турбінному колонки, а тоді під'їхали до гастроному, де завжди продавалися мисливські сосиски, які полюбляв Сідалковський, і ковбаса твердого копчення, на якій з'їдав свої останці зуби Грак. Зупинились метрів за двадцять до магазину.
— Дракон Фантомаса, — охрестив їхню «Мегацету» один із неповнолітніх автолюбителів Кобилятина-Турбінного.
— Скажіть, — підійшов до Сідалковського поважний дідусь, очевидно, колишній військовий, бо носив офіцерське галіфе. — Що, почалися військові маневри?
Тендітні вуха Сідалковського почервоніли так, що нагадували діамант, який виблискує навіть при денному світлі.
Ґаволови, як завжди, збіглися мало не з усього містечка і утворили навколо «Мегацети» філіал київської Бессарабки.
Підійшов міліціонер. Сідалковський вирішив про всяк випадок відійти подалі.
— Тут для вантажних машин стоянка заборонена, — суворо сказав міліціонер. — Ви на знаках розумієтесь?
— Пробачте, товаришу старшина, але це амфібія, моторний човен.
— Не морочте мені голови. Це безрейковий трамвай, якщо не броненосець, — він наблизився до Сідалковського майже впритул. — О голубе, так ви того… Ану, дихніть!
Сідалковський дихнув посміхаючись.
— Чорт візьми, я так і думав: українська з перцем, — безпомилково визначив старшина.
Сідалковський підтвердив. Бо й справді учора ввечері вони з генералом за вечерею хильнули.
— Точно, був гріх. Учора ввечері з генералом. Але звідки…
— Це я вас питаю: звідки? — перебив його старшина. — Де дістали: у гастрономі чи в ресторані?
— У «Подарунковому», — збрехав Сідалковський. — Але так ви її там не купите, товаришу старшина. Вона йде з навантаженням: дають на додачу жіночий гарнітур і пачку пудри «Знову молодість».
— Все одно. У мене сьогодні гості. З Грузії. Потрібно щось наше, національне, подарувати. Тепер це модно. А той, що за баранкою, не того?
— Він взагалі не п'є. У нього виразка шлунка.
— Я вас зрозумів, — кивнув старшина. — Ану, розійдись! — крикнув у натовп. — Що, ніколи не бачили крокуючого земснаряда?
Нарешті вибіг з гастроному Грак.
— Заводь цю полкову амфібію і швидше на воду. Збожеволіти можна, — усівшись до кабіни, промовив Сідалковський. — Я уявляю, що в селі робитиметься, коли ми навіть у збайдужілих до всього кобилятинтурбінівців пробудили такий інтерес…
«Мегацета», наче старий, але з дуже могутнім серцем птеродактиль, набирала розгону і, здавалося, збиралася відштовхнутися від голубої стрічки ріки й повиснути у тихому, як мрія, небі, розганяючи одним лише виглядом дрібне птаство. Повітря, перемішане із запахом квітів і річкових трав, мерехтіло, як золоте, ледь помітне марево у сонячному промінні, і стигло у своїй синій соковитості. Сідалковському приємно лоскотало груди. Як дитя, що народилося не на асфальті, за висловом Ковбика, а між тихих і плакучих верб, над голубими плесами, усіяними білими й жовтими лілеями, мов груди генерала Чудловського старовинними австро-угорськими орденами, купленими в одеських нумізматів, Євграф став сентиментальним і м'яким, наче переднє сидіння «Мегацети».
— Для чого ви взяли з собою мідяки? — запитав Сідалковський, не повертаючи голови і не спускаючи, очей з блакитного бульвару ріки.
— Генерал наказав, — Грак потягнувся лівим ліктем до бокового скла, щоб по-піжонськи виставити лікоть назовні, але не дістав. Був занизький на зріст і сидів глибоко, мов на перині, у склі стирчав один лише пінгвінячий ніс. — Каже, витяг, то сам і здавай їх, я до магазину не понесу. Бач, йому гонор не дозволяє! — Грак чвиркнув крізь щілини своїх рідких зубів. — А який може бути гонор, коли мова йде про гроші? Чи не так, доктор?
— Звісно, — відповів не без іронії Сідалковський. Потрапляючи на природу, він нітився й затихав. Веселим і гамірним почував себе тільки в містах, на привокзальних площах і на ярмарку. — Як ви їх здаватимете, Грак? У відрі?..
— У вузлику. Ось зараз побачиш.