Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Зорові рецептори робота затуманилися спогадами.

— Але всі вони однакові, — вів далі Вільямс-4. — Усі подібні один до одного, немов роботи, що зійшли з конвеєра, особливо після того, як до них доберуться вовки. Тоді мені доводиться пересилати листи й особисті речі їхнім коханим на Землю.

— Знаю, — сказав Морисон. — Але дехто лишається живим, чи не так?

— Звісно, — відповів робот. — Я бачив, як людям щастило один, два, три рази. А потім вони помирали в пісках, намагаючись забагатіти вчетверте.

-Тільки не я, — заперечив Морисон. — Мені вистачить і одного разу. А потім я куплю собі морську ферму на Землі.

Робот здригнувся.

— Ненавиджу солону воду. Але кожному своє. Бажаю удачі, молодий чоловіче.

Робот уважно оглянув Морисона — імовірно, прикидаючи, чи багато при ньому особистих речей, — і знову поліз у повітряний вихор.

Мить — і він зник. Наступної миті — зник і сам вихор.

Морисон сів і взявся читати листи. Перший був від маклера з дорогоцінного каміння, Макса Крендела. Він писав про депресію, яка вразила Венусборг, і натякав, що може збанкрутувати, якщо хто-небудь із його клієнтів-старателів не знайде чогось путящого.

Другий лист був повідомленням від Телефонної компанії Венери. У ньому зазначалося, що Морисон винен їй двісті десять доларів і вісім центів за два місяці. Якщо ця сума не буде сплачена негайно, телефон підлягає відключенню.

Останній лист прийшов з далекої Землі, від Джейні. Він був заповнений новинами про його двоюрідних братів, тіток і дядьків. Джейні писала про ферми в Атлантичному океані, які вона оглянула, і про чудову місцинку, яку пригледіла в Карибському морі недалеко від Мартиніки. Джейні благала його покинути старательство, якщо воно загрожуватиме хоч найменшою небезпекою; вони знайдуть інші способи профінансувати придбання ферми. Вона писала йому про своє кохання і заздалегідь вітала з днем народження.

«День народження? — запитав себе Морисон. — Чекайте, сьогодні двадцять третє липня. Ні, двадцять четверте. А мій день народження першого серпня. Дякую, що згадала, Джейні».

Тієї ночі йому снилася Земля й блакитні простори Атлантики. Але над ранок, коли спека посилилася, він виявив, що бачить уві сні багатокілометрові золоті жили, зграї піщаних вовків, які вищирили зуби, і коктейль «Особливий старательський».

Морисон рушив далі по дном давно зниклого озера. Замість каміння тепер у нього під ногами був пісок. Далі знову пішли камені, похмурі, покручені й викривлені на тисячу ладів. Червоні, жовті, бурі кольори пливли в нього перед очима, в усій цій пустелі не було жодної зеленої цятки.

Він просувався у глиб пустелі, минаючи хаотичні нагромадження каміння, а віддалік, по обидва боки, за ним, не наближаючись і не відстаючи, неспішно рухалися вовки.

Морисон не звертав на них уваги. Йому вистачало турбот зі стрімкими скелями і цілими полями валунів, що заважали рухатись на південь.

На одинадцятий день після того, як він покинув всюдихід, сліди золота стали настільки помітними, що породу вже можна було промивати. Вовки, як і раніше, трималися віддалік, а вода закінчувалася. Ще один денний перехід — і все буде скінчено.

Морисон на мить замислився, потім розпакував телефон і набрав номер компанії «Комунальні послуги».

На екрані з'явилася сувора, строго вдягнена жінка із сивуватим волоссям.

— «Комунальні послуги», — сказала вона. — Чим ми можемо вам допомогти?

— Добрий день, — весело відгукнувся Морисон. — Як погода у Венусборзі?

— Спекотно, — відповіла жінка. — А у вас?

— Я навіть не помітив, — посміхнувся Морисон. — Надто багато роботи: перераховую своє багатство.

— Ви знайшли золоту жилу? — запитала жінка, і її обличчя трохи пом'якшало.

— Звісно, — відповів Морисон. — Тільки поки що нікому не кажіть. Я ще не оформив заявку. Мені б наповнити їх, — безтурботно посміхаючись, він вказав на свої фляги. Іноді це спрацьовувало і, якщо ви поводилися досить упевнено, «Комунальні послуги» давали воду, не перевіряючи поточний рахунок.

Це шахрайство, але йому було не до умовностей.

— Ваш рахунок у порядку? — запитала жінка.

— Певна річ, — відповів Морисон, відчувши, як посмішка застигла на його обличчі. — Мене звати Том Морисон. Можете перевірити...

— Про це подбають інші. Тримайте міцніше флягу. Готово!