Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Запала тиша.

— Чи, правда, що Всесвіт розширюється? — запитав Моран.

-Термін «розширюється» в даній ситуації застосувати не можна. Всесвіт, як його сприймає Запитувач, — ілюзорна концепція.

-Ти можеш нам сказати хоч що-небудь? — запитав Морган.

— Я можу відповісти на будь-яке правильно сформульоване запитання стосовно природи речей.

Фізик та біолог перезирнулися.

— Здається, я розумію, що він має на увазі, — сумно промовив Лінгман. — Наші основні припущення хибні. Всі до єдиного.

— Це неможливо! — заперечив Моран. — Фізика, біологія...

-Часткові істини, — безмежно втомленим голосом зауважив Лінгман. — Принаймні ми з'ясували, що наші висновки стосовно явищ, які ми можемо спостерігати, є помилковими.

— А правило найпростішого припущення?

— Це лише теорія.

— Але життя, він може відповісти, що таке життя?

— Поглянь на цю справу з іншого боку, — задумливо промовив Лінгман. — Припустимо, ти запитуєш: «Чому я народився під сузір'ям Скорпіона при проходженні через Сатурн? » Я не зможу відповісти на твоє питання з погляду зодіаку, тому що зодіак тут зовсім ні до чого.

— Я зрозумів, — повільно вимовив Моран. — Він не в змозі відповісти на наші запитання, оперуючи нашими поняттями й припущеннями.

— Гадаю, саме так. Він обмежений коректно поставленими запитаннями, а ці запитання вимагають знань, яких ми не маємо.

— Отже, ми навіть не зможемо вірно сформулювати запитання? — обурився Моран. — Не вірю. Повинні ж ми знати хоч основні істини. — Він повернувся до Відповідача і запитав. — Що таке смерть?

— Я не можу пояснити антропоморфізм.

— Смерть — це антропоморфізм! — вигукнув Моран, і Лінгман швидко обернувся. — Нарешті ми хоч трохи зрушили з місця.

— Чи реальні антропоморфізми?

— Антропоморфізми можна класифікувати умовно як А — хибні істини або в — часткові істини з погляду часткової ситуації.

— Що можна сказати в цьому випадку? — І те, й інше.

Нічого конкретнішого вони не домоглися. Моран не міг витягнути з Відповідача нічого більшого. Минали години, але істина вислизала їм з рук все далі й далі.

— Можна збожеволіти, — не витримав Моран. — Перед нами розгадки усіх таємниць Всесвіту, але вони відкриються лише за умови, що ми поставимо правильне запитання. Але звідки ми можемо знати правильні запитання?!

Лінгман сів на землю, прихилився до кам'яної стіни й заплющив очі.

— Дикуни — от хто ми з вами, — продовжував Моран нервово походжаючи з боку в бік перед Відповідачем. — Уявіть собі бушмена, який приходить до фізика й питає його, чому не можна пустити стрілу в Сонце. Вчений може пояснити це лише своїми поняттями. Що при цьому трапиться?

— Вчений навіть не буде намагатися, — ледь чутно промовив Лінгман. — Він одразу зрозуміє марність пояснення.

— Гаразд, — сказав Моран нетерпляче. — Як ви можете пояснити бушменові обертання Землі? Або, наприклад, як пояснити йому принцип відносності, не поступившись при цьому науковою точністю?

Очі Лінгмана були заплющені, він не відповів.

— Ми — бушмени. Ні! Мабуть розрив значно більший. Скажімо, хробак і надлюдина. Хробак бажає дізнатися про природу гною і чому його так багато. От вам і Відповідач.

— Може вже підемо, сер? — запитав Моран. Пальці Лінгмана були стиснуті, очі заплющені, щоки запали.