Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Міцно тримаючи флягу обома руками, Морисон дивився, як у її горлечко тонким кришталевим струменем полилася вода, телепортована за сім тисяч кілометрів із Венусборга. Струмінь наповнював флягу з чарівним дзюркотом. Дивлячись на неї, Морисон відчув, як його пересохлий від спраги рот став наповнюватися слиною.

Раптом вода перестала текти.

— У чому річ? — запитав Морисон.

Екран телефону погас, потім знову засвітився, Морисон побачив перед собою видовжене обличчя незнайомого чоловіка. Він сидів за великим письмовим столом. Перед ним була табличка з написом: «Мілтон П. Рид, віце-президент, відділ рахунків».

— Містере Морисон, — сказав Рид, — ваш рахунок перевитрачений. Ви одержали воду обманним шляхом. Це кримінальний злочин.

— Я заплачу за воду, — сказав Морисон.

— Коли?

— Щойно повернуся до Венусборга.

— Чим ви збираєтеся платити?

— Золотом, — відповів Морисон. — Погляньте, містере Рид. Це найочевидніші ознаки. Виразніші, ніж були в Керка, коли він зробив свою заявку. Ще день — і я знайду вихід золотоносної породи...

— Так вважають усі старателі на Венері, — сказав віце-президент. — Лише один день відокремлює кожного старателя від золотоносної породи. І всі вони розраховують на одержання кредиту в «Комунальних послугах».

— Але в моєму випадку...

— «Комунальні послуги», — вів далі містер Рид, — не благодійна організація. Наш статут забороняє продовження кредиту, містере Морисон. Венера — неосвоєна планета і дуже далека. Усі промислові вироби сюди доводиться завозити з Землі за неймовірну ціну. У нас є своя вода, але знайти її, очистити, а згодом телепортувати коштує дуже дорого. Наша компанія, як і будь-яка інша на Венері, змушена працювати з мінімальним прибутком, який до того ж незмінно доводиться вкладати в розширення справи. От чому в нас не може бути кредиту.

— Я все це знаю, — сказав Морисон, — але запевняю вас, мені потрібен лише один або два дні, не більше...

— Абсолютно виключено. За правилами ми вже зараз не маємо права вас виручати. Ви мали оголосити про своє банкрутство ще тиждень тому, коли поламався всюдихід. Ваш механік повідомив нам про це, як вимагає закон. Але ви цього не зробили. Ми маємо право кинути вас. Ви розумієте?

— Так, розумію, — втомлено відповів Морисон.

— Проте наша компанія ухвалила рішення зробити для вас виняток. Якщо ви негайно повернете назад, ми забезпечимо вас водою на зворотному шляху.

— Я не поверну назад. Я майже знайшов родовище. -Ви мусите повернути назад! Будьте розсудливі, містере Морисон! Що було б з нами, якби ми дозволяли кожному старателеві нишпорити по пустелі, постачаючи його водою? Туди кинулися б десятки тисяч чоловік, і не минуло б і року, як ми розорилися б. Я й так порушую правила. Повертайтеся!

— Ні, — відповів Морисон.

— Подумайте ще раз. Якщо ви зараз не повернете назад, «Комунальні послуги» знімають із себе всяку відповідальність за постачання вас водою.

Морисон кивнув. Якщо він піде далі, то ризикує померти в пустелі. А якщо повернеться? Тоді він опиниться у Венусборзі без цента в кишені, весь у боргах і марно шукатиме роботу в перенаселеному місті. Йому доведеться спати у притулках і харчуватися безкоштовною юшкою разом з іншими старателями, що повернулися ні з чим. А де він візьме гроші, на проїзд до Землі? Коли він знову побачить Джейні?

— Я, мабуть, піду далі, — сказав Морисон.

— У такому разі «Комунальні послуги» знімають із себе будь-яку відповідальність за ваше життя, сер, — повторив Рид і поклав слухавку.

Морисон запакував телефон, ковтнув води зі своїх убогих запасів і знову рушив у путь.

Піщані вовки неспішно бігли по обидва боки, поступово наближаючись. З неба його помітив шуліка з трикутними крилами. Він день і ніч кружляв у небі, балансуючи у висхідних потоках повітря, очікуючи, коли вовки прикінчать Морисона. Потім шуліку змінила зграя маленьких летючих скорпіонів. Вони відігнали птаха вище, у хмари. Летючі рептилії кружляли над ним цілий день, їх, у свою чергу, прогнала зграя чорних шулік.

Тепер, на п'ятнадцятий день після того, як він кинув всюдихід, ознаки золота стали ще виразнішими. По суті, він ішов по поверхні золотої жили. Скрізь навколо нього, очевидно, було золото. Але самої жили він ще не знайшов.

Морисон сів і похитав своєю останньою флягою. Не почувши плескоту, він відкрутив пробку й перекинув флягу собі до рота. У запечене горло скотилися дві краплини.

З моменту останньої розмови з «Комунальними послугами» минуло чотири дні. Останню воду він допив учора. Чи позавчора?

Він знову загвинтив порожню флягу й окинув поглядом випалену спекою місцевість. Потім дістав з мішка телефон і набрав номер Макса Крендела.

На екрані з'явилося округле заклопотане обличчя Крендела.