Падіння не було небезпечним, але падаючи, він випустив з рук револьвер. Перш ніж Морисон його знайшов, вовки кинулися на нього. Врятувала його лише їхня жадібність. Поки вони гризлися між собою, він встиг відкотитися вбік і схопив револьвер. Два постріли розігнали зграю. Тепер у нього залишився останній патрон.
Доведеться зберегти його для себе — він надто втомився, щоб рухатись далі.
Морисон упав на коліна. Сліди золота тут були ще багатшими. Фантастично багатими. Золото десь зовсім поруч...
— Чорт мене забирай, — вимовив Морисон.
Розщілина, в яку він упав, була виходом золотоносної породи.
Морисон підняв із землі камінчик. Навіть у необробленому вигляді він весь світився глибоким золотим блиском -усередині виблискували яскраві червоні й пурпурні цятки.
«Перевір, — сказав собі Морисон. — Не треба помилкових тривог, міражів і обманутих сподівань. Перевір».
Руків'ям револьвера він відколов шматочок каменя. На вигляд це була справжня золотоносна порода. Він дістав свій набір для аналізів і капнув на камінь білим розчином. Розчин спінився й позеленів.
— Золотоносна порода, точно! — сказав Морисон, озираючись на блискучі схили яру. — Еге, та ми забагатіли!
Він витяг телефон і тремтячими пальцями набрав номер Крендела.
— Максе! — вигукнув він. — Я знайшов! Знайшов справжнє родовище!
— Мене звати не Макс, — сказав голос у телефоні. -Що?
— Моє прізвище Боярд, — сказав голос. Екран засвітився, і Морисон побачив видовжене жовтувате обличчя з тонкими вусиками.
— Вибачте, містере Боярд, — сказав Морисон, — я, напевно, не туди потрапив. Я телефонував...
— Не має значення, куди ви телефонували, — сказав містер Боярд. — Я дільничний наглядач Телефонної компанії Венери. Ви заборгували за два місяці.
— Тепер я можу сплатити, — посміхаючись, заявив Морисон.
— Чудово, відповів містер Боярд. — Щойно ви це зробите, ваш телефон знову буде ввімкнений. Екран почав гаснути.
— Зачекайте! — вигукнув Морисон. — Я заплачу, як тільки дістануся до вашого офісу! Але спершу мені треба зробити один дзвінок. Лише один, для того щоб...
— У жодному разі, — рішуче відповів містер Боярд. -Після того як ви оплатите рахунок, ваш телефон буде негайно ввімкнений.
— Але в мене гроші тут! — сказав Морисон. — Тут, із мною.
Містер Боярд помовчав.
— Гаразд, це трохи незвично, але я гадаю, ми можемо надіслати до вас спеціального робота-кур'єра, якщо ви готові оплатити додаткові витрати.
— Згоден!
— Гм... Це не вписується у наші правила, але я гадаю... Де гроші?
— Ось, — відповів Морисон. — Впізнаєте? Це золотоносна порода!
— Я вже втомився від цих фокусів, які ви, старателі, вічно намагаєтеся нам улаштувати. Показуєте жменю камінців...
— Але це справді золотоносна порода! Невже ви не бачите?
— Я державний функціонер, а не ювелір, — відповів містер Боярд. — Я не можу відрізнити золотоносної породи від золотарника.
Екран згас.
Морисон гарячково намагався знову додзвонитися до оператора. Телефон мовчав — не чутно було навіть сигналу виклику. Він був вимкнений.