Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ми команда смертників, спеціально підготовлених для роботи в умовах спекотного клімату. Нам наказано висадитися, захопити цей острів і утримувати його до підходу головних сил дромійців.

— Я цього не знав, — сказав човен.

— Ти й не повинен був знати. Зрештою, ти всього лише рятувальний човен, — сказав Арнолд.

-Висаджуємося негайно, — наказав Грогор. -Зволікати не можна.

— Треба було сказати мені про це раніше, — відповів човен. — Як я міг сам здогадатися?

Він повільно рушив у бік острова. Грегор затамував подих. Здавалося немислимим, що такий простий трюк матиме успіх. Але, з іншого боку, чому б і ні? Адже рятувальний човен побудовано так, щоб він сприймав на віру слова тих, хто керував ним. І виконував лише накази, які не суперечили його програмі.

До берега, що білів у холодному світлі вранішньої зорі, лишалося не більше п'ятдесяти метрів.

Раптом човен зупинився.

— Ні, — сказав він.

— Що, ні?

— Я не можу цього зробити.

— Як це, не можу? — обурився Арнолд. — Ми на війні! Накази...

— Я знаю, — сумно вимовив човен. — Мені прикро, але для цієї місії треба було обрати інший тип судна. Будь-який інший тип, але не рятувальний човен.

— Але ти мусиш, — благав Грегор. — Згадай нашу країну, цих варварів — хгенів.

— Але я фізично не можу виконати ваш наказ. Мій головний обов'язок — захищати екіпаж від небезпеки. Цей наказ закладений у всі блоки пам'яті, він має пріоритет перед усіма іншими. Я не можу відпустити вас на вірну смерть.

Човен почав повільно віддалятися від острова.

— Ти потрапиш за це під трибунал! — вигукнув Арнолд істерично. — Тебе розжалують!

— Я можу діяти лише у відведених мені межах, -так само сумно відповів човен. — Якщо ми знайдемо головні сили флоту, я передам вас на бойове судно. А поки мій обов'язок — доставити вас у безпечне місце — на південний полюс.

Човен набрав швидкість, острів швидко віддалявся. Арнолд кинувся до пульта керування, але, одержавши удар, упав горілиць. Грегор тим часом схопив каністру, підняв її, збираючись жбурнути в замкнені двері, але раптом зупинився, вражений неймовірною думкою.

— Прошу вас, не намагайтеся нічого зламати, -благав човен. — Я розумію ваші почуття, але...

«Це шалений ризик, — подумав Грегор, — але південний полюс — вірна смерть». Він відкрив каністру.

— Оскільки ми не можемо виконати свою місію, ми ніколи не насмілимось глянути у вічі нашим бойовим побратимам. Єдиний вихід для нас — це самогубство.

Він випив ковток води і вручив каністру Арнолдові.

— Ні! Не треба! — пронизливо заволав човен. — Це ж вода — смертельна отрута!..

З панелі інструментів швидко висунулася механічна рука й вибила каністру з рук Арнолда.

Він підхопив її на льоту. І перш ніж човен устиг знову вирвати її в нього, зробив великий ковток.

— Ми помираємо за славу Дрома! — Грегор упав на підлогу й знаком наказав Арнолдові не рухатися.

— Немає жодної протиотрути, — простогнав човен. — Якби я міг зв'язатися з плавучим госпіталем... — Його двигуни нерішуче завмерли. — Скажіть що-небудь! — благав човен. — Ви ще живі?

Грегор і Арнолд лежали нерухомо, намагаючись не дихати.

— Відізвіться! Може, хочете трохи гизеля...