Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Чому? — запитав Грегор.

— Це ж очевидно, — сказав Арнолд. — Головне завдання човна — зберегти наше життя. Отже, він має годувати. Сендвічі скінчилися, а решта їжі залишилася на острові. Тому, я гадаю, він все ж ризикне туди повернутися.

За кілька хвилин вони відчули, що човен описує коло, змінюючи напрям.

— На даний час я нездатний знайти флот дромійців. Тому повертаю до острова, щоб ще раз його обстежити. На щастя, у найближчих районах супротивника не виявлено. Тепер я можу приділити вам належну увагу.

— Бачиш? — сказав Арнолд, підштовхуючи Грегора ліктем. — Усе, як я казав. А зараз, спробуємо знайти ще одне підтвердження моєї теорії. — Він звернувся до човна: — Ти вчасно згадав про нас. Ми зголодніли.

— Нагодуй нас, — скомандував Грегор.

— Безумовно, — відповів човен.

З отвору в стіні вислизнула таця, до країв наповнена якоюсь речовиною, схожою на глину, але із запахом машинної оливи.

— Що це означає? — запитав Грегор.

— Це гизель, — сказав човен, — основний продукт харчування мешканців Дрома, і я вмію готувати його шістнадцятьма різними способами.

Грегор обережно скуштував. На смак це була глина в машинній оливі.

— Ми не можемо цього їсти! — заперечив він.

— Звичайно, можете, — сказав човен заспокійливим тоном. — Кожний дорослий дромієць споживає щодня близько двох кілограмів гизелю і просить ще.

Таця посунулася до них, друзі позадкували.

— Послухай, — сказав Арнолд човнові, — ми не дромійці. Ми люди і належимо до зовсім іншого виду. Війна, про яку ти говориш, скінчилися п'ятсот років тому. Ми не можемо їсти гизель. Наша їжа лишилася на острові.

— Спробуйте розібратися в ситуації. Ваш самообман — звичайна річ для солдата. Це спроба втекти від реальності у світ фантазії, щоб уникнути нестерпної ситуації. Тверезо оцініть факти, джентльмени.

— Це ти тверезо оціни факти! — заволав Грегор. — Або я розберу тебе по гвинтику!

— Погрози мене не турбують, — почав човен безтурботно. — Я розумію, що вам довелося пережити. Можливо, ваш мозок постраждав від впливу отруйної води.

— Отруйної? — закашлявся Грегор.

— З погляду дромійців, — нагадав йому Арнолд.

— У разі крайньої потреби, — вів далі рятувальний човен, — я маю у своєму розпорядженні засоби для операцій на мозку. Це, звісно, крайній захід, але ми на війні, тому для ніжності немає часу.

Відкинулася панель, і приятелі змогли побачити набір блискучих хірургічних інструментів.

— Нам уже краще, — поспішно заявив Грегор. — Цей гизель виглядає дуже апетитно, чи не так, Арнолде?

— Смакота! — здригнувшись, процідив Арнолд.

— Свого часу я переміг у загальнонаціональних змаганнях з приготування гизелю, — повідомив човен із зрозумілою гордістю. — Усе для наших доблесних захисників. Спробуйте трохи.

Грегор набрав жменю глини з оливою, причмокнув губами й сів на підлогу.

— Дуже смачно! — сказав він, сподіваючись, що внутрішні датчики човна не настільки чутливі, як зовнішні.

Очевидно, так воно й було.

— Чудово, — сказав човен. — Зараз я прямую до острова. І обіцяю, що за кілька хвилин ви почуватиметеся краще.

— Яким чином? — запитав Арнолд.