Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Температура всередині каюти нестерпно висока. Дивно, як ви досі не втратили свідомості. Будь-який інший дромієць цього б не витримав. Потерпіть ще трохи, і я опущу її до норми — двадцять нижче нуля. А зараз для підняття духу я виконаю наш Національний гімн.

Повітря наповнилося огидним ритмічним скрипом. Хвилі розбивалися об борти рятувального човна, що на повній швидкості мчав до острова. За кілька хвилин у каюті стало помітно прохолодніше.

Грегор стомлено заплющив очі, намагаючись не звертати уваги на холод, що починав сковувати кінцівки. Його хилило на сон. Треба мати особливий талан, щоб замерзнути всередині божевільного рятувального човна. Ось що трапляється з тими, хто купує прилади, налаштовані на те, щоб доглядати за іншими, делікатні людиноподібні калькулятори, надчутливі емоційні машини.

У напівсні він міркував, чим усе це закінчиться. Йому наснилася гігантська лікарня для механізмів. Довгим білим коридором два лікарі-роботи тягли машинку для підстригання трави. Головний кібернетичний лікар питав: «Що трапилося з цією хворою?» І асистент відповідав: «Зовсім з'їхала з глузду. Вважає себе гелікоптером». «Ага... — співчутливо вимовив головний. — Манія польоту! Шкода. Симпатична дівчинка». Асистент кивнув: «Переробилася. Надірвалася на жорсткій траві». Машинка для підстригання захвилювався: «Тепер я міксер для збивання яєць!» — хихикнула вона.

— Прокинься! — сказав Грегорові Арнолд, цокочучи зубами. — Треба щось робити.

— Скажи йому, нехай увімкне обігрівач, — сонно сказав Грегор.

— Нічого не вийде. Дромійці живуть при двадцятьох нижче нуля. А ми — дромійці.

Двадцять нижче нуля, і ніяких розмов.

На трубах системи охолодження, що проходили по периметру каюти, швидко наростав шар снігу. Стіни вкрилися памороззю, ілюмінатори обмерзли.

— У мене є ідея, — обережно сказав Арнолд. Він кинув погляд у бік пульта керування і щось швидко зашепотів на вухо Грегорові.

— Треба спробувати, — сказав Грегор.

Вони підвелися на ноги. Грегор узяв каністру й рішуче попрямував до протилежної стіни каюти.

— Що ви збираєтесь робити? — різко спитав човен.

— Хочемо трохи розім'ятися. Солдати Дрома завжди повинні бути у бойовій формі.

— Це вірно, — вимовив човен, але в його голосі вчувався сумнів.

Грегор кинув каністру Арнолдові. Криво посміхнувшись, той відпасував її назад.

— Поводьтесь обережно з цією посудиною, — застеріг човен, — у ній — смертельна отрута.

— Ми дуже обережні, — сказав Грегор. — Каністру буде доставлено у штаб. — Він знову кинув її Арнолдові.

— Штаб використає її вміст проти хгенів, — сказав Арнолд, повертаючи каністру Грегорові.

— Справді? — здивувався човен. — Цікава ідея. Нове використання.

У цей момент Грегор запустив важкою каністрою в трубу охолодження.

Труба тріснула, і рідина полилася на підлогу.

— Поганий удар, друже, — сказав Арнолд.

— Що я наробив! — вигукнув Грегор.

— Мені треба було вжити заходів безпеки проти таких випадків, — сумно промовив човен. — Такого більше не трапиться. Але пошкодження дуже серйозне. Я не можу сам відремонтувати систему охолодження і належним чином охолодити човен.

— Просто висади нас на острів... — почав Арнолд.

— Це неможливо, — перервав його човен. — Моє основне завдання — зберегти ваше життя. А ви не зможете довго прожити в умовах цієї планети. Проте я маю намір вжити необхідних заходів для гарантування вашої безпеки.

— Що ти збираєшся робити? — запитав Грегор, відчуваючи, як усередині в нього щось обривається.

— Не можна марнувати часу. Я ще раз обстежу острів, і якщо ми не знайдемо наших збройних сил, то попрямуємо до єдиного місця на цій планеті, де можуть існувати дромійці.

— Що це за місце?