— Класово свідомий пролетаріат як спадкоємець німецької класики — це новина, надзвичайна новина! — В словах Готтескнехта бриніла іронія. Він набив люльку, спокійно, майже недбало запалив її і випустив цілу хмару диму, — і з якою зарозумілістю.
— Ну й погань же ти смалиш!
— Перепрошую, пане професор!
Всі, почувши «професор», засміялися, тільки Цернік старанно протер окуляри, надів їх знову і з сумом подивився на Готтескнехта.
— Хвилиночку!
Праворуч, як і досі, лився потік слів — Карола патякала щось про сад.
— «Троянди, як на мене, надто строгі… Троянди, о, зовсім навпаки…»
«Плював я на Рільке».
— Я нічого так не люблю, як ніжні стокротки на довгих стеблинах.
«А мені ніщо так не остогидло, як твоє базікання зараз, коли наближається поєдинок між Церніком та Готтескнехтом…»
— Хвилиночку! Що ви розумієте під спадщиною німецької класики? Останні слова Фауста чи свободу у сфері естетичного бачення?
— Здоровий глузд, справедливість і любов.
«Це сказав Готтескнехт? Ні — Натан[89]. Шкода тільки, що Цернік погас, — видно, бракувало кофеїну. Подайте йому зараз кави, і ви побачите, як Цернік розрахується з Готтескнехтом разом з усіма його класиками. Адже Натан, мудрий, прекрасний Натан, він теж належить до сфери естетичного бачення, коли вимагає справедливості, любові, здорового глузду…»
— Саме цього жадаємо й ми! — прогримів бас Шнайдерайта, всі повернулися до нього.
«Ех, жаль, що саме зараз, коли Шнайдерайтові, з його не утопічним, а, безперечно, войовничим гуманізмом, забаглося вступити в суперечку, подали каву».
— Карола, прошу! Збиті вершки!
«Може, вона нарешті припинить молоти дурниці».
Еберсбах повівся страшенно нетактовно, він зауважив Каролі:
— Коли б ти знала, що туди домішують, ні, я нізащо не їв би такої гидоти!
Цернік блаженно посміхнувся, Карола його явно тішила. Відпиваючи маленькими ковтками гарячу як окріп каву і ще не поставивши чашку, він ніби пробудився, ожив, пильніше глянув на Готтескнехта і наморщив високе чоло. Але Готтескнехт уже повернувся до Шнайдерайта:
— Я вірю, що ви говорите серйозно. Припустимо, що ваша партія дійсно ставить перед собою цю ідеальну мету. Але серед ваших гасел я поки що чогось подібного не читав…
Запала велика пауза, пауза, яка підсилює напруження. Готтескнехт відпив ковток кави і знову витяг люльку. Слід сказати, що він зіграв свою роль непогано — використав весь свій інтелектуальний багаж.
— Свобода, людська гідність і велике поняття — гуманність… Це сон, Шнайдерайт! Я бажаю вам добра, а тому і застерігаю. У вашому віці і, можливо, аж до недавнього часу я теж плекав цю мрію.
У Гольта перехопило подих. «Ну й Готтескнехт! Бач які коники викидає! Він, виявляється, не захищає своєї утопії, а просто підсовує її Шнайдерайтові. Ну зажди-но! Спробуй тільки знову розвести демагогію, я тобі покажу! Кому-кому, а мені відомі твої погляди».
— Я хотів би, — продовжував Готтескнехт, — щоб у вас не було потім такого пробудження, яке пережив я. Несправедливість, як ви це називаєте, не витає у вигляді злого духа над водами. І її не можна викоренити самим лише ідеалом гуманності. Несправедливість пустила глибоке коріння в самій людині. Вона притаманна людині і зникне лише разом з людиною.
— Цей песимізм засмучує мене! — загудів бас Шнайдерайта.
Доза кофеїну в організмі Церніка досягла норми. «Тепер почнеться… звільнити тільки ринг для першого раунду… і тієї ж миті випад лівою, який має нокаутувати Готтескнехта…»
— Чи не в єзуїтів часом ви навчилися вести диспути?
Еберсбаха це дуже потішило.
Цернік продовжував:
[89] Головний герой драми Лессінга «Натан Мудрий».