Гітта Тредеборн простягнула сестрі піднос з посудом і скомандувала:
— Віднеси, та живо, не будь такою ледачою!
Інгрід нехотя послухалась, взяла тацю і звернулась до Гольта:
— Чи не були б ви ласкаві відчинити мені двері?
Гольт рушив уперед. Вона була тут, як удома.
— Другі двері ліворуч! — наказала вона. В їдальні було темно. Гольт намацав вмикач. Але Інгрід поставила на щось тацю, причинила двері і кинулась йому на шию. В прихожій почулися кроки. Гольт відштовхнув її від себе і ввімкнув світло. Двері відчинилися. Це була Гітта. Вона глянула на сестру, потім — на Гольта. Мовчки поставила на стіл кофейник. Інгрід весело підморгнула Гольту.
Голосно сварячись, в їдальню ввійшли Штеффенгаус і Геннінг. Штеффенгаус не давав нікому спокою і за сніданком.
— А хто просидів на Нормандських островах і всю війну проспав, га? — прискіпувався він. — Ти й твоя морська артилерія! А хто тим часом піднімався назустріч чотиримоторним літакам? Ми!
— Авжеж, ти так гадаєш! — сказав Геннінг. — Оті літаки пошивали вас в дурні! Ви кружляли над Франкфуртом, а вони скидали бомби на Кіль!
Штеффенгаус розпалювався щодалі дужче.
— Ти кажеш це тому, що маєш уявлення, як важко буває навести винищувачів на ворога! — загорлав він, червоніючи від гніву. — А як було над Швейнфуртом? Або над Бременом? Ми там за кожним вильотом збивали біля ста штук!
— А скільки вас зарило носом в землю — про це воєнні зведення соромливо змовчували, — глузував Геннінг. У Штеф-фенгауса аж подих перехопило від люті. Нарешті Геннінг скомандував:
— А тепер дайте нам спокій, обер-фенріх! [66]
Гольт слухав цю сварку і дивувався: «Іншого клопоту у них, напевно, немає». Штеффенгаус ковтав мариновані оселедці один за одним, сік стікав йому по підборідді і капав на сорочку. Інгрід Тредеборн, що сиділа біля нього і колупалася виделкою в рибині, раптом зойкнула:
— Ой, боюсь! Оселедець ворухнув хвостом…
Всі засміялись. Штеффенгаус у захопленні вигукнув:
— Ви… ви таки справді золотко!
Гітта Тредеборн презирливо скривилася.
Гольт нічого не їв, але пив уже другу чашку кави. Його втома переростала у якусь дивну бадьорість, ба навіть у збудження. Поряд нього сиділа Аннероза Вульф. Хоч йому було й байдуже, що думав тепер про нього її брат, та він сказав:
— Гісберт, мабуть, страшенно образився на мене, чи не так?
— Я все це неодмінно улагоджу! — зашарівшись, відповіла Аннероза.
Штеффенгаус простягнув руку до кофейника, але той вже був порожній.
— Кави більше немає?
— Піди й звари собі,— відказав Геннінг.
Штеффенгаус постукав себе пальцем по лобі.
Тоді підвелася Гітта і спокійно промовила:
— Я принесу себе в жертву. — І вже у дверях через плече додала: — Але хтось із чоловіків мусить мені потова-ришити.
Штеффенгаус, мало не вдавившись оселедцем, вигукнув:
— Я!
Гітта глузливо сказала:
[66] Обер-фенріх — випускник військового училища в Німеччині.