10
Була неділя, шоста година ранку. Мати й тітка ще опали. Але Брігітта вже поралася. Гольт прийшов і сів на кухні. Він попросив шматок хліба, випив холодної як лід води з-під крана. Неуважливо дивився, як Брігітта мучиться з величезною горою брудного посуду, що лишився після вечері. Пальці її були постирані до крові від прання білизни.
— Чи моя стара уніформа ще збереглася? — запитав Гольт. — Складіть, будь ласка, той мотлох у моїй кімнаті.
Брігітта здивовано глянула на нього. Гольт провів рукою по непокірному волоссю.
— Я їду звідси. І цього разу — назавжди, — сказав він і заплющив очі.
Гольт не знав, куди йому їхати.
На дверях стояла мати в халаті з білого атласного крепу. Незважаючи на ранню годину, вона була старанно зачісана. Від неї йшов тонкий запах лаванди.
— Доброго ранку, Вернер, — привітно сказала фрау Гольт. — Ну як воно там було? Розкажи! Але ходімо в вітальню.
— Мені й тут добре! — сказав Гольт. Та коли й тітка Маріанна просунула в двері голову, він підвівся й пішов услід за обома жінками у вітальню.
— Розкажи, будь ласка, про все якнайдокладніше, — попросила фрау Гольт. — Було весело? — Гольт скривив губи. Мати занепокоїлася. — Що сталося?
— Нічого. Що ж могло статися?
— Може, вони були нелюб’язні з тобою?
Він засміявся.
— Не трать, мамо, марно сили. Адже ти все одно цього не зрозумієш. — Та обличчя оцієї мумії, його тіточки, раптом розлютило Гольта. — Я був нелюб’язний з ними! — вигукнув він. — Так і знайте! — Помітивши, що на висохлому обличчі тіточки Маріанни при цих словах вперше ворухнулась якась подоба хвилювання, він із зловтіхою докинув: — Спочатку я дав Вульфу зрозуміти, що він базіка і що всі вони там виродки. А потім заявив Геннінгові, що йому місце на шибениці!
З задоволенням, яке, однак, швидко змінилося неспокоєм і невпевненістю, Гольт спостеріг, що тепер навіть незворушне обличчя матері зблідло.
— Тьху на того птаха, який каляє власне гніздо, — ущипливо і не зовсім доречно сказала тітка Маріанна.
Та фрау Гольт зробила різкий заперечливий жест рукою.
— Вернер! — вигукнула вона, великим зусиллям волі намагаючись приховати свою слабість за маскою незворушності. І Гольт відчув щось схоже на співчуття до неї. А тітка Маріанна тим часом, високо задравши голову, манірно подріботіла в передпокій. Вона дзвонила по телефону.
— Франц? Пробач, що я так рано тебе потурбувала, — донеслося до слуху Гольта. — Будь ласка, приїдь сюди! Ні, негайно. Не знаю. Боюсь, що мав місце якийсь скандал… з Вернером…
Гольт похитав головою. Тітка Маріанна повернулась у вітальню.
— Франц все влаштує!
Задзеленчав телефон. Фрау Гольт побігла в передпокій. Повернулася вона, мало не сяючи:
— Вернер, це тебе! Інгрід Тредеборн. — І, звертаючись до сестри: — Все, мабуть, не так вже й погано.
Гольт підійшов до телефону.
— Вернер? — почув він.
— Чого тобі треба? — запитав він. — Чому ти подзвонила?
— Ну й втнув же ти штуку! — весело вигукнула Інгрід. — Геннінг і Фред просто отетеріли! Гітта сміялася до сліз. Вона говорить, що ти — скарб!
Гольт опустив трубку. Не вистачало тільки того, щоб він для Гітти став чимось на зразок enfant terrible [68]. Він знову підніс трубку до вуха. Інгрід, стишивши голос, додала:
— Мені треба з тобою зустрітися! Так, сьогодні ж!
— Йтиметься про Геннінга?
[68] Жахливе дитя (франц.).