— Тільки-но фотографувались з молодою у зимовому саду, — відповів Геннінг, — а зараз нагорі, розглядають весільні подарунки.
— Обидві набагато вродливіші за всіх дівчат, які тут є,— сказав Гольт.
— Особливо Інгрід! — додав Штеффенгаус.
— Вам подобається маленька Тредеборн? — запитав Геннінг, по-дружньому беручи Гольта під руку. — Будьте обережні. Ви не знаєте злих язиків цієї публіки. Варто лише трохи потанцювати, як не оберетесь найбезглуздіших пліток, а старий Тредеборн вельми суворий до своїх дочок.
— Вона молода й вродлива, до неї не гріх і позалицятися, — сказав Гольт.
— Який сенс? — запитав Геннінг. — Адже така дівчина, як Інгрід, залишається табу, якщо, звичайно, не маєш наміру з нею одружитися! Коли вам знову стане несила терпіти, подзвоніть мені і ми з вами гульнемо… Здорово тоді вийшло, чи не так? А тут марні намагання — це все дівчата з хороших сімей, перш ніж віддатися, вони повинні одружитись!
Штеффенгаус сказав:
— Одружитися з маленькою Тредеборн не так уже й кепсько. — Він притишив голос. — Але можу закластись, що хто на ній ожениться, матиме добру мороку, доки посадить її на ланцюг, хоч вона й здається тихою та милою. Адже тиха вода греблі рве.
— А ось і вони! — вигукнув Геннінг.
Сестри, тримаючи одна одну під руку, спускались у просторий передпокій. Вони підійшли до молодих людей.
— Ну й кислі ж у вас фізіономії! — сказала Гітта.
— Кислі? Анітрохи! — відповів Гольт. — Ми тут саме трохи плескали язиками про вас. Штеффенгаус вважає, що той, хто одружиться на фрейлейн Інгрід, матиме добру мороку, доки посадить її на ланцюг.
— Ну це вже занадто! — вигукнув Штеффенгаус.
Геннінг зловтішно посміхнувся. Гітта Тредеборн, схиливши голову набік, глипнула на Гольта, і по її вродливому личку майнула тінь ненависті. Але Інгрід розсміялась і, сміючись, сказала Штеффенгаусу:
— Тьху на вас! Ви надто високої думки про себе. Проте ви були б останній, хто рискнув опинитись у такому скрутному становищі.
В сусідній кімнаті брязнули мідні тарілки — заграла музика. Гітта ковзнула поглядом по Геннінгу, Штеффенгаусу, Гольтові й промовила:
— Вам би й не завадило трохи потанцювати.
— Вірно! — підтримав її Гольт і вклонився Інгрід.
Вони танцювали танго. Інгрід Тредеборн зненацька спо-хватилася:
— Ой-ой-ой! Вам слід було б потанцювати спершу з Гіттою!
Гольт заперечливо похитав головою:
— З вами або ні з ким.
— Не вірю, — відказала Інгрід. — Від туру з молодою ви не зможете ухилитися.
— Якраз навпаки! Побачите, що зможу.
— Ви цим образите Бергманів.
— Ну то й що? — не задумуючись, кинув Гольт.
Вона здивовано глянула на нього.
— А ви, здається, й справді здатні на це. Але чому?
— Тому що мені подобаєтесь ви… Інгрід! — І Гольт притягнув дівчину ближче до себе, уважно спостерігаючи за нею. Вона на мить відвела погляд, потому в захваті від танцю, заплющивши очі, відкинула голову назад.
Він повів її в кабінет, усадовив у крісло і сів поруч.