Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Лягай!

Поруч з Гольтом упав Феттер.

«Тепер замок відвести, кришку підняти, стрічку вставити, кришку закрити, запобіжник спустити, ложе міцно притиснути до плеча!..»

— Приціл чотириста! Одиночний вогонь!

В небо злетіла освітлювальна ракета, і над засніженою землею розлилося сліпуче біле світло. З лівого флангу вже долинали постріли кулемета Вольцова. Гольт побачив перед собою макети солдатів, що пересувались, і відкрив вогонь короткими чергами. «Може, це моя остання учбова стрільба», — думав він.

Ревецький був задоволений. Лейтенант не міг ні до чого присікатись, і незабаром грузовик привіз їх назад у казарму. Дорогою вони співали пісню: «Якщо загинуть прийде час за батьківщину милу, знайде у танку кожен з нас свою стальну могилу…»

Тільки о третій годині добрались вони нарешті до своїх ліжок. Повернувшись з умивальні, Вольцов повідомив останні новини:

— На горищі встановили середньохвильовий приймач і ві-сімдесятиватний передавач. Зв’язалися з фронтовими частинами. Вони там волають про допомогу. Росіяни просунулися за Краків і Лодзь. В четвертій роті готують до бою «ягд-пантери», що досі стояли в гаражі, і сьогодні вночі вирушають. Радистів призначено з нашої роти.

Ревецький ривком відчинив двері.

— Вольцов, до лейтенанта!

— Для гри на ящику з піском ніби й пізнувато!

Вольцов накинув френч і вийшов.

Не минуло й десяти хвилин, як він, відчинивши двері, пропустив уперед лейтенанта Венерта. Слідом за лейтенантом увійшов Ревецький. Ті, хто вже ліг, одразу посхоплювалися.

Гольт тільки глянув на Вольцова і все зрозумів. «Змилуйся над нами, небо!»

Лейтенант окинув усіх поглядом і почав:

— Німеччина! Героїчний дух! Ідея націонал-соціалізму! Сподіваюсь, я недаремно вам це втовкмачував! — Він ходив туди й сюди по кімнаті.— Ні, ці слова не були кинуті на вітер. Цього не може бути! — Потім, уже поквапливо, вів далі: — Росіяни перейшли кордон Сілезії, тієї самої Сілезії, яку наші предки мечем завоювали для імперії. Росіяни рвуться до її серця, рвуться до Бреславля. Небезпека велика! Настала вирішальна година! Останній етап війни — війна нервів! Переможе той, у кого міцніші нерви, а міцніші вони у нас!

«Казав би швидше, що він од нас хоче!»

— У цей суворий час фюрер наказав сформувати танкови-нищувальну дивізію. З добровольців!

«З добровольців? Слава богу!»

Гомулка зіскочив з ліжка і миттю натяг на себе штани.

— Від вас залежить зробити цю дивізію добірним з'єднанням, об яке останні резерви більшовиків поламають свої гнилі зуби! Як я і сподівався, наш камрад Вольцов записався першим. Хто ще?

— Пане лейтенант! — вигукнув Гомулка. — Запишіть мене добровольцем у танковинищувальну дивізію!

«Зепп! — мало не вигукнув уголос Гольт. — Зепп!»

— Ну, хто? — запитав лейтенант.

«Знищувати танки на Східному фронті! І Зепп записався!»

Феттер, перехилившись з ліжка, чухав під сорочкою груди.

— Фюрер сказав: хто засобами близького бою знищить шість танків, одержить рицарський хрест.

— Що-о-о? — вигукнув Феттер. — За шість танків… рицарський хрест? Ну, тоді і я, пане лейтенант. Та й взагалі — про що тут говорити!

«Гільберт, Зепп, Хрістіан… а я?»

Вольцов глянув угору, на ліжко Гольта, і запитав: