Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Послухай, ти! — сказав він. — Слухай і затям собі! Ті кілька тижнів, які мені лишилося пробути тут, я хочу жити спокійно! Я нікому не дозволю псувати мені кар'єру. З сьогоднішнього дня ти перестанеш базікати раз і назавжди! Інакше… Ти розумієш, наволоч, що означає… «інакше»? Вночі ти з нами чергуєш біля гармати. І не буду я Гільбертом Вольцовом, якщо при першій же стрілянині не розтрощу гаєчним ключем тобі голову. Такі випадки траплялися, почитай «Воєнні листи артилериста» принца Крафта цу Гогенлое. Ну як, домовились? — І він відпустив Бранцнера.

У Гольта було таке відчуття, ніби хтось накинув йому на шию зашморг. Він знав, що Вольцов дотримає свого слова і виконає погрозу. Йому пригадалось, як біля Воронової скелі Вольцов накинувся на беззбройного Мейснера і притис йому до лоба дуло пістолета. «А тут те ж саме, — думав Гольт, відчуваючи, як його лихоманить. — Йому однаково — вбити собаку, з кимось битися або палити по літаках з близької відстані… Завжди він вірний своїм принципам!»

Під час перевірки телефонної лінії Гомулка ніби між іншим сказав Гольтові:

— Уяви собі, якби Вольцов був нашим ворогом! — Він повісив у бліндажі навушники. — Добре, що ви з ним давні друзі…

— Щастя, що Гільберт не чув усієї нашої розмови, — відповів Гольт. — Хто знає, як би ще обернулася справа!

Гомулка сів на станину.

— Скажи відверто, що ти пережив сьогодні вночі?

— Скажу, але тільки тобі,— одказав Гольт. — Такий жах важко навіть описати. Я і уявити собі не можу нічого страшнішого. Краще вже атака з бриючого польоту і суцільне бомбардування тут, серед поля.

Гомулка мовчав. Потім змінив тему розмови:

— Вольцов одержав лист від свого дядька. Того знову підвищили в чині. Тепер він командуватиме корпусом на Західному фронті. Раніше в нього була польова авіадивізія в Росії. Вона потрапила в оточення під Воронежем. Сам генерал утік з котла на «фізелер-шторху».

«Оточення під Воронежем, — подумав Гольт. — А в нас про це ніхто й не чув… Рік тому ця звістка приголомшила б мене».

Гомулка ніби між іншим додав:

— Я теж одержав листа з дому.

— Одержав?.. — У Гольта защеміло серце. — Ну, що тобі пишуть? Що чути про замах? її… теж заарештували?

Гомулка заперечливо похитав головою.

— Ні, вона зникла безслідно…

«Нікого про них не розпитуйте, ні з ким про це не розмовляйте», — згадав Гольт.

— Її, мабуть, розшукують як родичку, — пошепки додав Гомулка. — Полковник Барнім капітулював зі своїм полком, але в момент, коли він сам збирався перейти на бік росіян, його…

Гольт підхопився.

— Може, хоч сьогодні нам дадуть виспатися, — квапливо сказав він.

Вночі біля гармати Вольцов пускав дотепи на адресу літаків «москіто», що довго кружляли над їх місцевістю, а потім раптом полетіли на Берлін і скинули там бомби.

— Бач, як вони обдурили наших нічних винищувачів, ті, мабуть, шукають їх зараз десь під Мюнхеном!

Вранці прибуло поповнення. Феттер, що перевіряв телефонну лінію, прийшов у барак десь біля сьомої години, коли всі ще лежали в постелях.

— Ремісників пригнали! — крикнув він. Ну, хлопці, це вам не те, що наш брат, гімназист! Якісь роззяви, всякі пекарі, слюсарі з ремісничих училищ… Один питає мене: «Камрад, я ніяк не знайду відхоже місце». Я йому: «Нічим не можу тобі допомогти, звернись до чергового унтер-офіцера — він тобі покаже…» А той бовдур мені ще й «дякую» сказав. От буде з кого кепкувати! Якщо вони й надалі будуть такими тюхтіями, я цілком офіціально введу для них тілесні покарання.

Вольцов озвався зі свого ліжка:

— Та об них і руки бруднити не варто!

Кутшера з’явився на ранкову перевірку, як ніколи, чепурний, у супроводі трьох керівників гітлерюгенду. Готтескнехт приніс з канцелярії папку. Вольцов здивовано штовхнув Гольта ліктем під бік.

Кутшера вигукнув:

— Старші курсанти Дузенбекер, Гершельман і Вольцов, вийти з строю!

Капітан вручив кожному залізний хрест. Готтескнехт причепив стрічечки нагородженим. Представники гітлерюгенду потиснули їм руки. Потім Кутшера викликав уперед всіх унтер-офіцерів і зачитав список особового складу батареї: