Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Досить! Ходімо, а то закриють призовний пункт.

Дорогою вони зустріли Гомулку. Дощ вщух, густа завіса хмар розвіялась, і подекуди проглядало сонце. Тепер вони уже втрьох пішли до центру міста. Відмітившись на призовному пункті, хлопці попрямували тісними вуличками до ринкового майдану. Проходячи повз продовольчу крамницю, вони побачили, як з дверей вийшла дуже молода, худенька дівчина, одягнена в благеньке барвисте платтячко, в руках тримала кошик. Вона відступила на крок назад, щоб дати їм дорогу.

У неї були каштанові коси і карі очі. її погляд ковзнув по Гольтові. І раптом у його пам’яті спливли слова: «…дівчинка стояла на дорозі…» Рядок з вірша, якого він колись читав: «Дівчинка стояла на дорозі». Гольт пригадав дівчинку в червоних черевичках. Він зупинився. «Чому вона така сумна?»

Незнайома дівчина прямувала в той бік, звідки вони щойно прийшли. Над нею похмуро звисало сіре дощове небо. Та ось крізь хмару пробилося сонце і засліпило Гольтові очі. Він пішов далі. «Що це? — думав він. — Хто вона така?»

— Прокинься, хлопче! — прикрикнув на нього Вольцов. — Спиш просто на ходу!

На ринковому майдані вони зустріли цілу ватагу молоді. Тут були Петер Візе і Герберт Вурм, — угледівши Вурма, Вольцов, як півень, колесом випнув груди, прикрашені орденською стрічкою, — а з ними дівчата: сестра Рутшера, Фрідель Кюхлер у військовій формі, її подруга, на прізвисько Індичка, і ще троє-четверо дівчат. Всі з купальниками.

— Хай йому грець! У Вольцова залізний хрест! — почулись захоплені вигуки.

— А це що таке?

— Це значок відмінного зенітника! Його видають за певну кількість збитих літаків.

Всі разом вони вирішили іти до купальні. Гольт зупинився.

— Ми ж хотіли відвідати батьків Цемцького.

Сестра Рутшера — зараз блідіша, ніж звичайно, — відвела Гольта вбік.

— Ви, здається, були з ним біля однієї гармати?..

«Не розповідать! — Гольтові пригадалась зруйнована вогнева позиція, розбита гармата. — Виявляється, війна й тут переслідує мене?» Дівчата розказували про свою роботу в таборі евакуйованих дітей… Домовились завтра знову зустрітися.

Хлопці завітали до батьків Цемцького. Сидячи на стільцях, вони зніяковіло переконували фрау Цемцьку, що епізод з сигнальним полотнищем — справжнісінька вигадка.

— Просто хтось пустив чутку, — запевняв її Вольцов. Вийшовши з дому, він заприсягся: — Це перший і останній візит з такою місією! Матір мою прошу теж не турбувати, коли зі мною що станеться!

Гомулка пішов до дантиста, щоб нарешті вставити вибитий зуб.

Уночі Гольт пробудився від кошмарного сну. Куди не глянь — полум’я! «Ці страхіття ще довго переслідуватимуть мене. Адже минуло всього лиш три дні! Три дні. У плині часу якийсь хаос. Скільки ж, власне, мені тепер років? Сімнадцять з половиною. Але ж до призову в зенітну артилерію мені було шістнадцять з половиною. А відтоді минуло, напевне, років з тридцять, коли не всі п’ятдесят. Або й ще більше! Сама тільки ота вогняна ніч у Ваттеншейді тривала, мабуть, з сотню років». І він знову поринув у сон, щасливий від думки, що його не розбудить ні сигнал тривоги, ні «москіто», ні перевірка телефонної лінії. Засинаючи, він ще раз пригадав знайомий вірш: «Дівчинка стояла на дорозі…» — з кошиком в руці.

— Чудова днина! — радісно вигукнув уранці Вольцов. — Небо милостиве до старих вояк!

За сніданком Вольцов повідав Гольтові свої плани:

— У мене лежать там батькові щоденники. Я неодмінно повинен їх прочитати. Потім треба б сходити в гори і відкопати наші пістолети.

Гольтові хотілося відвідати Петера Візе.

— Не можеш обійтися без Мізе-Петера? — глузливо кинув Вольцов. — Навіщо тобі цей недотепа?

Але насамперед вони вирішили піти покупатись. Правда, Гольт вагався через свої синці і опіки на спині.

— «Там з ранами в грудях герої лежали на полі бою», — продекламував він. — Стародавні германці прогнали б мене з ганьбою!

— Але ж тоді не було повітряних нальотів! — сказав Вольцов, натягуючи спортивні штани. — Так, були часи! Уяви собі: єдиноборство, бій сам на сам! Отам би я лупцював, можеш бути певен! — Вольцов захопився уявленнями про ті давно минулі методи ведення війни. — У стародавні часи я був би найбільшим полководцем! — вихвалявся він. — Ганнібалові я відповів би контрударом з обох флангів. Що вони тоді розуміли! Варрон шикував свої війська по тридцять чоловік у глибину. Яку користь давала тоді кількісна перевага? Я б на його місці вишикував усіх солдат першої і другої ліній у дванадцять рядів, а третю лінію, так званих тріатіїв, поставив би з флангів і тримав у резерві. Тоді б я вщент знищив кінноту Гасдрубала…

— А на місці Наполеона, — глузливо перебив його Гольт, — ти завоював би всю Росію…

— Ні! — рішуче заперечив Вольцов. — Якби я був Наполеоном, я б не нападав на Росію. Я заманив би росіян ближче до своїх баз, а потім ударив би по них з своїх позицій! — Він застебнув штани. — З Наполеоном зовсім інша справа. Як полководець, він не зробив жодної помилки. Коли говорять, що перед маршем на Москву йому слід було захопити балтійські укріплення, — це пусте базікання. Наполеон правильно діяв у Росії. Клаузевіц довів це раз і назавжди. Російський похід Наполеона зазнав поразки тому, говорить Клаузевіц, що в Росії була міцна влада і народ був їй глибоко відданий. Його відданість та стійкість і вирішили долю країни. Похід Наполеона був приречений наперед! Чого ти на мене так дивишся? Що сталось?

— Нічого, — відповів Гольт. — Скоріше збирайся. Шкода часу. Глянь, який чудовий полудень!

Купальня була майже безлюдна. Гольт поплив на другий берег. Вольцов залишився на цьому боці. Випливши на середину ріки, Гольт перевернувся на спину і віддався на волю течії. «Безглуздий приклад, — думав він. — Чому це мені знову в голову прийшов Наполеон? — Він виліз з води і ліг на траву. — Отже, неправду говорять ті, що запевняють, ніби Гітлер уник помилок Наполеона. Виявляється, Наполеон не припустився ніяких помилок».