Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Не кричи! — зупинив його Гольт.

Але Ціше вже не можна було стримати.

— Іди геть… свиня! — загорлав він. — Нам з тобою ні про що говорити! Ти, ти посягнув на честь мого батька…

— Кричи голосніше! — сказав Гольт. — Кричи, щоб усі на кухні про це дізналися.

Куховар за прилавком прокинувся і сторопіло дивився на обох юнаків. Потім підвівся, позамикав шафи і вийшов з їдальні.

— Мені треба тобі дещо сказати, — примирливо сказав Гольт. — Ти ненароком побачив те, чого тобі краще було не бачити. У нас з тобою різні погляди, і тому немає рації довго про це говорити. Але те, що ти відразу ж зопалу сів писати своєму батькові, це, знаєш… дуже підло! Якщо ти почуваєш образу і якщо в тебе є хоч на шеляг мужності, зведи рахунки зі мною. А свого батька не чіпай!

Гольт ухопився за цю думку як за порятунок. Якби Ціше можна було примусити розглядати все як особисту честь, можна було б зарадити справі. Але Ціше прошипів йому прямо в обличчя:

— Не старайся, — і знову закричав: — Я не дозволю тобі паскудити честь мого батька! Досить! Тепер нарешті я з тобою розквитаюся… за все… за все, від першого дня… за всю твою гнилу інтелігентність… за твою антинімецьку розбещеність… Ти мені дорого за все заплатиш! — Він аж захлинувся. Гольт мовчав, не знаходячи слів для відповіді. А Ціше хрипким від люті голосом продовжував: — За те, що ти цю жінку зробив… зробив шлюхою, ти відповіси моєму батькові! Відповіси ти, і вона — теж! І ви ще пошкодуєте… ох як пошкодуєте!

Гольт не знав, чим зарадити лихові. У розпачі він скочив з місця і схопив Ціше за груди. Але тут пролунав сигнал тривоги.

— Шкода! Я б тобі зараз так усипав! — сердито сказав Гольт. — Але нічого! Ти своє ще дістанеш!

Весь тремтячи від люті, Ціше позапихав за пазуху свої папери і побіг до гармати.

— З’єднання швидкісних літаків ворога над північно-західною Францією прямують до кордонів рейху!

Бомбардувальники так і не з’явилися. Минуло понад три години, настала ніч. Зенітники куняли у бліндажі біля гармат. Раптом Ціше вигукнув:

— Приготуватися до бою!

В містах завили сирени.

— Що ж це, відразу тривога? — здивувався Гомулка.

— Великі з’єднання ворожих літаків проходять над Голландією в напрямі району Кельн — Ессен! — знову вигукнув Ціше.

Вольцов повиганяв з бліндажа дружинників. Але літаки змінили курс і пройшли значно північніше.

— Удавана атака! Маскувальний маневр! — сказав Гомулка. — Вони хочуть збити з пантелику нас і наших нічних винищувачів.

Сирени провили відбій. Згодом надійшло повідомлення, що бомби скинуто в районі Великого Берліна.

Гольт перемовлявся з Гомулкою. Чути було, як на командному пункті горланить Кутшера. Кілька прожекторів нишпорили по небі. Ніч стояла ясна. В зеніті миготіли зорі, а довкола стягувалися купчасті хмарки. Десь на півдні випускала метал доменна піч; палаючі над нею клубки колошникового газу забарвили обрій кривавим багрянцем.

— Скільки вже бомб вони сюди скинули, — сказав Вольцов, — а заводи працюють!

— Тихо! — крикнув Ціше. — Знову велике з’єднання літаків над Ла-Маншем, напрямок: Емден — Ольденбург.

Довкола в містах знову завивали сирени. За півгодини надійшло повідомлення: «На узбережжі бомбардувальники потрапили у велику смугу туману. Шукають непередбачені цілі».

— Тепер вони прилетять сюди!

Вольцов віддавав дружинникам накази:

— Якщо розвішуватимуть «свічки», відразу ж підносьте сюди резервні боєприпаси! Зрозуміло?

Завивання сирен то наростало, то спадало. Тривога! В небі вже гули ескадрильї бомбардувальників. А зовсім близько з південного боку яскраво палали освітлювальні ракети — це засікали селище, яке, немов острівець, лежало серед заводських будівель. Прожектори метушливо обмацували небо і згасали ще до того, як оптичні прилади встигали спіймати ціль. З північного заходу наростав потужний гул авіаційних моторів. Довкола люто гуркотіли зенітки. Каскади яскравих ракет освітили вогневу позицію батареї.

— Стріляти за даними радіолокатора! — закричав Ціше. І відразу ж: — Радіоперешкоди! Суцільний загороджувальний вогонь — напрямок три! — Він вигукував координати наводки. І нарешті: — Вогонь!

Постріли і недалекі розриви бомб злилися в розкотистий грім. Обернувшись, Гольт побачив Вольцова. Без каски він стояв біля гармати, широко розставивши ноги, і розміреними рухами посилав один за одним снаряди в канал ствола.