Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Виходить, з тобою поводилися цілком коректно? — з цікавістю запитав Гомулка.

— Так, — відповів Вольцов, — якщо не брати до уваги кількох наглядачів у підвалі. Справжні звірі, так і норовлять заїхати в зуби.

— А я боявся, що ти мене викажеш, — признався Гольт.

Вольцов скипів:

— Якщо тобі ще раз прийде в голову така безглузда ідея, то пошукай собі для її виконання когось іншого. Твоя дурна гуманність у мене вже поперек горла стоїть! Бери приклад з Ціше! Якщо хочеш знати, в нього куди більше солдатської витримки, ніж у тебе!

Кутшера на другий день розносив перед усією батареєю «прокляту вольцовську задерикуватість». А через кілька днів Вольцов одержав від дядька лист, в якому той в досить різкій формі вимагав, щоб небіж та його друзі раз і назавжди покінчили з подібними скандальними витівками. Так з цим епізодом було покінчено.

Погожі і жаркі, звичайною низкою тяглися липневі дні, а потім настала негода, сльота. В один з дощових днів батарею знову атакували на бриючому польоті. Ціла ланка штурмовиків «мустангів» скинула бомби на «Дору» і «Цезаря». Гарматам вони не завдали великої шкоди, але після нальоту на вогневій позиції залишилося лежати двоє вбитих і шестеро важкопоранених.

Це тільки початок, — мовив Гомулка. — Ще не таке буде!

12

— Гольт, — сказав одного разу Готтескнехт, — хоч ви того й не заслужили, але я даю вам добру пораду. Подайте негайно рапорт з проханням надати відпустку. Зробіть це, поки не пізно, — ви, Вольцов і Гомулка. Самі бачите, як у нас справи з особовим складом. Ще кількох чоловік втратимо — і відпустки відмінять.

Над Рурською областю нависла спека. Імла пеленою заслала полуденне сонце. Двері і вікна бараків були порозчинюванї навстіж, але в жарких комірчинах не відчувалося прохолодного подиху вітру.

— Нам треба негайно подати рапорти з проханням про відпустку, — сказав Гольт.

— Тихше! — зупинив його Гомулка.

Вольцов читав уголос газету:

— «…Таким чином, війна на Сході стає дедалі важчим випробуванням для кожного солдата. Наступ моторизованих з’єднань радянських військ на деяких ділянках зустрічає опір окремих об’єднаних груп наших військ…»

— А ти, виявляється, вірно тоді оцінив становище, — вставив Гомулка.

Вольцов продовжував читати:

— «Незважаючи на те що ворог наступає з південного та північного сходу і оволодів Мінськом, на південному сході, аж до самої Березини, зосереджені німецькі війська, які з запеклими боями пробиваються на захід».

— Отже, котел! — сказав Гомулка, беручи у Вольцова з рук газету. — Крім того, по всьому видно, що війна на Сході стала маневровою. «Ворог намагається, — як тут сказано, — зберегти свободу маневру».

Гольт скоса глянув на Ціше. Але той спав, а може, прикидався, що спить.

— А ми й досі не вживаємо ніяких контрзаходів? — запитав він. — Прочитай, будь ласка, зведення верховного командування!

Гомулка перегорнув газету.

— Контрзаходи?.. — У нього пересмикнулося обличчя. — Хвилинку! «Фронт вторгнення…» Так, ось: «На центральній ділянці Східного фронту наші війська в умовах нестерпної жари ведуть запеклі бої, зазнаючи великих втрат…»

— Там, мабуть, щось сталося! — перебив його Вольцов. Прокинувся Ціше і спросоння витріщив очі.

— Такого ще за всю війну не бувало, — сказав Гомулка. — Чого ти так скептично поглядаєш, Ціше? Почитай зведення верховного командування, починаючи від польської кампанії до сьогоднішнього дня. Я вперше зустрічаю, щоб писали «зазнаючи великих втрат». — Він продовжував читати: — «Героїчний гарнізон міста Вільнюса…»

— Вільнюса? — злякано вигукнув Гольт.

— Ну, звичайно, — відповів Гомулка. — Адже до Вільнюса вони дійшли ще три дні тому. «Обійшовши місто, ворог просувається далі на захід і південний захід». — Він відклав газету. — Які вже там контрзаходи!

Гольт похмуро сидів за столом. Всього кілька хвилин тому він радів, що дістане відпустку, а тепер все зіпсувала ця звістка. Його тільки дивувало, як це інші так байдуже сприймають такі приголомшливі повідомлення. А може, вони просто вміють краще приховувати свої почуття? Феттер, у всякому разі, закричав зі своєї койки:

— До біса Вільнюс! Хай нам тут дадуть як слід виспатися. Це набагато важливіше!

Вони подали заяви з проханням про відпустку. Гольт знову заходився міркувати: «А навіщо, власне, мені відпустка? Може б, поїхати до матері? Ні. До батька? Ні». Гольт від самого різдва нічого про нього не чув і тільки тижнів три тому, після посилених бомбардувань промислових міст Центральної Німеччини, з спеціально надрукованого інформаційного листка довідався, що його батько живий. Отже, залишалося прийняти запрошення Вольцова. Вольцов і Гомулка наполегливо умовляли його їхати з ними. Добре, коли маєш друзів. «Друзі,— несподівано подумав він з легким відтінком досади. — А хіба між ним і Вольцовом ще не пробігла чорна кішка?» Але тут він пригадав занедбану віллу, літні дні біля ріки… і Уту! Від цієї думки йому зробилося прикро. Потім згадав фрау Ціше.