Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Не можна їхати у відпустку, не побачившися з нею. А що, коли вона зараз вільна, і вони поїдуть разом, як тоді на різдво?.. В голову полізли невеселі думки: «Чи зможе це повторитися? Як дивно! З усіма зіпсував стосунки!» Він швидко переодягся.

— Куди це ти зібрався? — запитав Вольцов.

— До зубного лікаря.

Вольцов єхидно посміхнувся. Та раптом пролунав сигнал тривоги. Вольцов, взявши під руку комбінезон, у самих трусах побіг до гармати. Сонце стояло в зеніті, і його проміння нещадно припікало в окоп. Гольт, обливаючись потом у сукняній формі, марно шукав захисток у бліндажі. Земля так розпеклася, що з бункера пашіло жаром, немов з натопленої печі. Він скинув мундир. Шредер, один з сілезців, підміняв його сьогодні біля поворотного механізму.

— Приготуватися до бою! — скомандував Ціше, він теж був у парадному мундирі. Всі одягли каски. — Поодинокі швидкісні літаки ворога…

— Все ті ж беззмінні «москіто», — сказав Гомулка.

Вольцов скинув рукавицю і сів на станину.

— «Гевіленд-москіто», — мовив він задумливо, ніби сам до себе. — Це розвідники, зовсім не озброєні. Вони літають так швидко, що наші винищувачі тільки в піке можуть їх наздогнати.

— Звідки в тебе такі подробиці? — поцікавився Ціше.

Вольцов кинув на землю недокурок сигарети.

— Це було написано в «Фелькішер беобахтер». Таж ти переглядаєш тільки заголовки статей, а треба читати коментарі! Щоправда, з тебе непоганий націонал-соціаліст, але тобі не завадило б засвоїти хоч деякі військові істини.

— Основний напрямок — дев’ять! — скомандував Ціше. Здалеку донісся глухий гуркіт гармат. — Це стодвадцятивосьми-міліметрівки в Боттропі.

Вольцов знову одяг шкіряну рукавицю.

— Правдиву воєнну інформацію ти розглядаєш як ворожу пропаганду і цим тільки видаєш свою безпорадну нікчемність, — повчально продовжував він. — Так, чого доброго, ти ще самого фюрера звинуватиш у підриві бойового духу, адже він вважає становище серйозним.

У навколишніх містах сирени провили відбій. Ціше увімкнув мікрофон.

— «Антон» зрозумів! Відбій! Швидкісні ворожі літаки заглибилися у повітряний простір рейху… Двоє залишаються біля гармати! Решта може йти обідати.

— Я залишуся! — сказав Вольцов. — Зепп, принесеш мені сюди мій обід!

Гольт одяг мундир і побіг на командний пункт. Готтескнехт наморщив лоба.

— Рівно о сьомій бути тут, зрозуміло? І, сидячи у «зубного лікаря», слухати радіо. Як тільки повідомлять про наближення бомбардувальників, негайно повертайтесь!

Гольт не йшов, а біг до трамвая. Доїхавши до головного вокзалу, далі добирався пішки. Через десять хвилин він уже натискував кнопку дзвоника на дверях фрау Ціше. Вона походжала по квартирі в пляжному костюмі, у кухні на льоду стояли пляшки з пивом.

— Останні нальоти так налякали Ціше, що він викликав мене до себе в Краків. До того ж на мене тут точать зуби за те, що в нас велика квартира. Ціше пропонує віддати дві кімнати, аби уникнути розмов, що члени партії використовують своє становище в особистих цілях.

— Почекала б, поки мене відправлять одбувати трудову повинність. Минулого тижня ми вже пройшли огляд. Залишилось якихось півтора місяця.

— І неодмінно в Краків! — продовжувала вона. — Адже туди ось-ось прийдуть росіяни! Я себе набагато безпечніше почував тут, у бомбосховищі!

— Зачекай, — сказав Гольт, — я хочу з тобою дещо обміркувати.

Вона вислухала Гольтові плани на час відпустки і замислилася.

— Звичайно, добре було б… — сказала вона. — Я знаю один закуток у Баварському лісі… Але ж ні… Не годиться! У тебе відпустка, додому ти не їдеш, і я раптом зникаю у невідомому напрямку… Це може впасти в око!

Гольт був розчарований.

— Придумай якийсь привід!

Вона похитала головою.

— Я не можу ризикувати. Це було б чудово, але надто небезпечно… Інша справа, — додала вона за якусь мить, — якби тут не було Гюнтера Ціше!