Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Тоді я навіть уявити собі не міг, — промовив він знехотя, — що ти…

— Ну продовжуй, не бійся, — підхопила вона. — Що я заміжня жінка і таке інше. Це ти хотів сказати? Вся причина лише в твоїй недосвідченості! Інакше ти б знав, що одружену жінку найлегше покорити. — І, навмисне визивно, додала: — Кожна заміжня жінка доступна. Кожна! Чоловік повинен тільки дати їй відчути, що опиратися немає рації.

Гольтові ця розмова була неприємна, — вона викликала спогади про все сумнівне і непристойне, що було в їхніх взаєминах.

— І все ж, мені здається, ти була б незадоволена, якби я спробував у чому-небудь тобі перечити.

— Звичайно, бо твоя впертість завжди має один і той же дурний привід! — роздратовано вигукнула фрау Ціше.

— Невже ти не можеш зрозуміти? — вів далі Гольт. — Невже не бачиш, як мені важко відігравати у твоєму житті отаку… побічну роль!

— Дурненький! Ревнуєш до якогось клаптика паперу. Ти так, чого доброго, зненавидиш і хазяїна будинку, в якому я живу, адже і з ним мене зв’язує формальна угода! І якби ти, доросла дитино, був трохи досвідченішим, то зрозумів би, що скорше в мого чоловіка є причина… — Фрау Ціше раптом замовкла. — Я й так наговорила тобі вже надто багато зайвого! — Вона прискорила ходу. — Може, хоч сьогодні не буде тривоги.

Ніч і справді пройшла спокійно. Гольт проспав міцно й без сновидінь аж до світанку, доки його, не дуже делікатно, розштовхала фрау Ціше. Уві сні він забув і про батарею, і про війну, і про свою гармату. Коли він прокинувся, його вкрай розчарувала реальна дійсність.

— Послухай! — вигукнула фрау Ціше, підкручуючи регулятор звуку маленького радіоприймача на нічному столику.-

Гольт спросоння закліпав очима. З приймача линуло:

— «…ворог після тривалої підготовки почав давно очікуваний нами наступ у Західній Європі… ставши на цей кривавий шлях за наказом Москви… їм вдалося в кількох місцях висадити десант… в районі бухти Сени великі загони парашутистів… Пряме попадання в з’єднання лінійних кораблів… ведуться запеклі бої проти навали ворожих військ…»

Фрау Ціше вимкнула приймач і знову заходилася трясти Г ольта.

— Прокинься ж нарешті! — Потім запитала: — Ну, як тобі подобається?

Гольт мерзлякувато аж до самого підборіддя натяг теплу ковдру:

— Пусте! Це буде новий Д’єпп! [27] — Та враз він ніби прозрів. — Тепер я розумію! Ось чому останнім часом нас не турбували бомбардувальники!

Фрау Ціше встромила йому в рот прикурену сигарету.

— Отже, все-таки — війна на два фронти!

Гольт ще не зовсім упорався з власною розгубленістю, але промовив:

— Не будь такою песимісткою!

Фрау Ціше пішла за ним у ванну кімнату. Він голився. Ще роздягнена, вона високо підколювала розтріпане волосся. Потім запитала:

— Ти хочеш іти на батарею?

— Так, тепер моє місце там, — відповів він.

Гюнтер Ціше стояв перед бараком в оточенні кількох новачків із Сілезії.

— Нарешті й американські війська відчують на собі нищівну силу наших ударів, — вихвалявся він.

Феттер висунув у вікно скуйовджену голову:

— Гляди, щоб ти на своїй дурній макітрі не відчув нищівну силу їхніх бомбардувальників! — глузливо сказав він.

Вольцов, замість того щоб іти на уроки, довгими годинами просиджував у кімнаті над своїми картами.

Минуло кілька днів, і він ще нижче, ще задумливіше схилився над столом.

— Росіяни наступають на Карельському перешийку!

— Наступ росіян у Карелії — це не що інше, як ознака їхнього безсилля, — заявив Ціше.

[27] 19 серпня 1942 року у французькому місті Д’єппі було висаджено англійський десант з чисто демонстраційною метою.