Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вольцов з розмаху застромив у дошку столу свій кинджал.

— І який же ти дурний, Ціше! — вигукнув він. — Дурний, аж світишся. Просто шкода тебе, та й годі. І отакий безпросвітний осел корчить із себе націонал-соціаліста! Що ти мелеш про крах і останні резерви! Хочеш, я на карті тобі покажу, що відбулося цієї зими на Східному фронті?

Ціше вже не тямив себе від люті.

— Ось ти як! — вигукнув він. — Отже, ти вважаєш… Я маю на увазі… А знаєш, що сказав фюрер?.. — заїкався він.

Але раптом усі здригнулися. Пролунав сигнал тривоги. Суперечки враз стихли, напруження розрядилось. «Не забути каску і протигаз», — згадав Гольт і разом з іншими побіг до гармати.

10

На початку червня активність англо-американської авіації помітно зменшилася. Тільки нічні літаки радіопротидії і групи швидкісних «москіто», як і раніш, перелітали далеко за кордони, а вдень над усією країною на великій висоті у небі кружляли розвідники. Це послаблення повітряної війни після безугавних нічних і денних нальотів на міста та окремі об’єкти було невичерпною темою для розмов у бараках і в окопах біля гармат. Вольцов сидів над картами і, ламаючи собі голову, пророчив якийсь «новий диявольський підступ ворога». А Ціше з неприхованим тріумфом запевняв:

— Ось вам і наслідки дії нашої протиповітряної оборони! У них вже не вистачає духу!

Готтескнехт, який з тривогою помічав зростаючу нервозність своїх вихованців, добився у Кутшери дозволу у тих випадках, коли не повідомляли про наближення літаків, будити хлопців тільки по команді «Приготуватись до бою!». Отже, юнаки після довгих виснажливих місяців нарешті дістали можливість виспатися. І це відразу дало свої наслідки: угомонилися суперечки, зменшилась нервозність, і на батареї змінився настрій — повіяло духом оптимізму. Вольцов знову примирився з Ціше, і Кутшері вже не доводилося горланити на всю батарею, він коли-не-коли навіть вдавався до своїх незграбних жартів, а іноді, вже скомандувавши «Приготуватись до бою!», навіть грався зі своїм собакою Бліцом. Шмідлінг знову став говіркіший, як колись в часи навчання, і радів, що скоро дістане відпустку. Гольт був задоволений теперішніми повідомленнями верховного командування. На Сході, як показав йому по карті Вольцов, встановилась тверда лінія фронту від Нарви до Карпат. Відступ, що тривав кілька місяців, напевне, вже припинився. Тепер і Вольцов висловлював припущення, що сили росіян вичерпані. Він погоджувався з Ціше і в тому, що наступ американців у Італії тепер уже не відіграє ніякого значення. Навіть втрата Рима майже не похитнула загального оптимізму.

— Італія, — пояснював Ціше, — другорядний театр війни. Доля рейху, як неодноразово говорив фюрер, вирішиться на Сході.

Вольцов, котрий цілі дні проводив над підручниками стратегії, а тепер під впливом Ціше взявся за «Майн кампф», вирішив скористатися перепочинком і застосувати на новачках так званий метод самовиховання. Першою жертвою він обрав Фойгта, піднощика снарядів з обслуги «Антона».

— Фойгт, — пояснював Вольцов, — єдиний з новачків не добровільно пішов у армію. Йому треба прищепити бойовий дух.

Гольт і Гомулка відмовилися брати участь у цій операції. Отже, Вольцов, прихопивши з собою зовсім здичавілого Феттера, одного разу вночі подався у барак «Антон», де у великій кімнаті спали Фойгт і ще двадцять три молодші курсанти. При такій перевазі сил можна було б дати Вольцову добру відсіч, але новачки залишили Фойгта в біді, ніхто з них і пальцем не поворухнув, коли Вольцов увірвався в кімнату. Фойгт спробував захищатись, але його витягли з барака і сторч головою занурили у протипожежну бочку. Другої ночі Вольцов облив його в постелі затхлою водою з тієї ж самої бочки. Та незабаром про це довідався Готтескнехт і під страхом суворої кари заборонив Вольцову знущатися з новачків.

Стояв жаркий червневий день. Клас нудився на уроці історії. Гольт з тугою виглядав у розчинене вікно барака. «Полежати б зараз на сонечку біля річки», — мріяв він. Усі клювали носом, і тільки Вольцов, як завжди, захоплювався історією, з запалом розповідав про битву під Каннами. Раптом пролунав сигнал тривоги. І ось вони, голі до пояса, вже приймають сонячні ванни біля своїх гармат. Спостерігачі повідомили тільки про наближення поодиноких розвідників. З командного пункту долинув звичний окрик:

— Шум моторів — напрямок дев’ять!

Від канцелярії наближався Кутшера зі своїм собакою. Жерла гармат повернулись на захід.

— Літак — напрямок дев’ять! — доповів спостерігач біля зенітної оптичної труби.

— Запитай, якого типу літак! — крикнув з поля капітан.

То був «локхід П-38-Ф лайтнінг», що летів на висоті десять тисяч метрів.

Гольт дивився у променисту блакить неба, де рухалась невидима машина, залишаючи за собою коротку білу смужку. Вольцов, затулившись від сонця рукавицею, сердитий, присів на станину, бо ні про яку стрільбу не могло бути й мови. І все ж з командного пункту передали всі дані, а від механізмів горизонтальної і вертикальної наводки доповіли про наведення на ціль. Але дані установки дистанційного підривника були ще за межами досягнення снарядів. Біла смужка в небесній далині поступово розпливалася.

На командному пункті знову зчинилась метушня. Оператори біля далекоміра, Еберт і Надлер, що слідкували за літаком, бачили, як він повернув на схід. Коли далекомірник Дузенбе-кер на якусь мить відірвав погляд від приладу, в полі зору ледь помітною цяточкою з’явилась друга машина.

— Пане вахмістр! — крикнув Надлер. — «Лайтнінг» падає, він збитий!

Дузенбекер знову припав до окуляра далекоміра.

— Дурниці! — крикнув Кутшера.

Але Дузенбекер підтвердив спостереження оператора:

— Це вірно!

Ніхто не знав, що й думати. Кутшера відштовхнув Надлера і сам нахилився до окуляра, потім протер очі.

— Ви що тут марите, негідники? — загорлав він.

Переполох на командному пункті трохи влігся.

— Хто ж міг збити «лайтнінга» на висоті десять тисяч метрів? — розгублено запитав Вольцов.