— На добраніч, пане вахмістр!
Вольцов мовчки згортав свої карти. Гомулка, підійшовши до вікна, вглядався в темряву тихої літньої ночі.
— Цей Готтескнехт і справді якийсь оригінал, — мовив Гольт. Але його жарт прозвучав якось неприродно, і він швидко додав тихим голосом: — Скажи чесно, Гільберт, ти не помиляєшся? Чи й дійсно все так, як ти говориш?
Вольцов знизав плечима.
— Можливо, в дечому й помиляюся. Становище може виявитися набагато цікавішим, адже я не знаю точно, скільки дивізій потрапило в оточення і які резерви у нас на Заході.
— Тоді мені незрозуміло, як ти можеш так байдуже говорити про це! О боже, що ж це буде? Адже йдеться про долю Німеччини! Невже це тебе анітрохи не турбує?
— Мене? — здивовано перепитав Вольцов. — Адже це зовсім різні речі, і не треба їх плутати. Одна справа — халепа, в яку ми потрапили, а з другого боку — треба ж уміти і вірно оцінити становище, яке склалося. Карта воєнних дій все одно що шахматна дошка: там чесний партнер захоплюється кожною вдалою комбінацією супротивника. І до того ж яка користь вішати голову?
— Я так не можу. Я завжди думаю: а що ж буде далі?
— Звідки нам знати? Може, фюрер щось придумає! Адже це не перша війна, де армії відступають, а потім врешті виходять переможцями. Після битви під Каннами Ганнібал стояв перед беззбройним Римом — в той час ніхто й шеляга не дав би за Римську імперію, а як потім все обернулося? Або готи — вони на чолі з Тотілою дійшли аж до Візантії, і, здавалось, ніхто не міг їх затримати, і все ж переміг Нарзес. — Вольцов навів ще багато історичних прикладів: — Фрідріх після Кунерсдорфа… Чудо на Марні в дев’ятсот чотирнадцятому році — французи тоді були приблизно в такому становищі, як ми тепер, і вже думали: «Кепські справи!»
Ці аналогії справили враження. Гольтові зробилося соромно за себе: «Марно я так занепав духом. Ще нічого не втрачено, треба тільки кожному непохитно стояти на своєму посту!»
11
Це було в неділю. Стояла чудова липнева днина. Спека — мов у тропіках. Небо повила прозора імла. Над заводськими трубами навколишніх міст сизими хмарами здіймався дим.
Шмідлінг, схилившись на стіну бліндажа, розповідав, як він збирається провести відпустку. Ціше був у навушниках. Раптом він зблід.
— Кілька з’єднань винищувачів над Голландією! Можливі атаки на бриючому польоті!
«Атаки на бриючому польоті? — здивувався Гольт. — А чому б і ні!»
Вольцов серйозно сприйняв це попередження.
— Від самого великодня вони всюди атакують з бриючого польоту, — сказав він. — Зепп, Вернер, готуйте снаряди для близького бою!
— Для близького бою? — здивувався Феттер, — Облиш жарти!
Минуло кілька хвилин. На командному пункті хтось голосно скомандував:
— Шум моторів — напрямок дев’ять! — І відразу ж: — Ворожі літаки — напрямок дев’ять!
Здалека на невеликій висоті показалася група одномоторних літаків. Вольцов прямо на голе тіло натяг френч. Гул моторів різко наростав.
— Літаки на бриючому польоті — напрямок дев’ять! — надривно прокричав Ціше. У Гольта похололо в душі. Він мимоволі рвонув ствол гармати на захід. І тут їх обдало хвилею гуркоту. Двадцять винищувачів «мустанг» пронеслися над вогневою позицією, пролетіли на схід понад ліском і, спустившись там ще нижче, обстріляли з кулеметів і бортових гармат робітниче селище.
— Новий наліт — напрямок три! — крикнув Ціше.
Заходячи вдруге, «мустанги» летіли ще нижче над землею; вони помітили батарею, скинули дві бомби, обстріляли командний пункт і окопи вогневої позиції.
Вибуховою хвилею Гольта відкинуло на гармату. Окоп наповнився димом, у темряві задзвеніла сталь, затріщали дерев’яні кріплення. Десь вдалині невиразний голос Вольцова, що намагався перекричати гул моторів:
— Вернер, вліво, хай йому біс, поверни її вліво!
Хтось спотвореним до невпізнання голосом прохрипів:
— У сховище!
Темрява розсіялася, стало видно, як один літак з шаленою швидкістю мчить прямо на окоп гармати. Він летів так низько, що за склом кабіни можна було розпізнати нерухоме, як маска, обличчя пілота. Гольт одним стрибком опинився у бліндажі. Вольцов, пристібаючи каску, закричав:
— Гармату пошкодило! Розбило накатник! Вернер, Хрістіан, Зепп, за мною… до «Берти»!