Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Гольт вистрибнув услід за ним. Біля під’їзної дороги сірою масою горіли бараки. Поруч з окопом зяяла широка, плоска вирва. Гольт біг. Знову почувся нестерпний гуркіт моторів, що наростав з шаленою швидкістю. Гольт упав на землю. Ураганом пронісся над ним літак. Юнак схопився на ноги і таки добіг до «Берти». Тут він побачив Вольцова, що вовтузився біля затвора. Феттер і Гомулка без касок теж були поряд, — вони відкривали бліндаж з боєприпасами. Вольцов дослав у ствол снаряд. До них з величезною швидкістю наближався ще один літак. Гольт втяг голову в плечі. Гармата здригнулася. Вольцов крикнув:

— Не влучив!

Гольт не чув вибуху, але над окопом піднялась хмара диму.

— Лівіше, Вернер, так, так! Ще нижче, Зепп!

Гримнув постріл, гармата знову здригнулась. Гольт з полегшенням зітхнув: «Гільберт веде вогонь!» Феттер загорлав:

— Новий наліт — напрямок дев’ять!

Але машина вже просвистіла над їхніми головами, над бруствером фонтаном бризнула земля. Вольцов знову смикнув за спуск, гримнув постріл.

— Шабаш! Гільзу заклинило! — На мить запала тиша.

— Прокляття!.. О, прокляття! — застогнав Гомулка.

Гольт, похитуючись, підвівся з сидіння. Вольцов виглянув з-за бруствера.

— Вони вже полетіли! — сказав Гільберт. — А чудово горить… Тільки шефова халупа ще ціла!

Гольт скинув каску і обмацав голову. Чути було, як потріскує вогонь.

Вони вийшли з окопу. На командному пункті товпилися люди. З півночі від гармат донісся протяжний крик:

— Са-а-аніта-а-рів!

На вогневій позиції «Антона» — повний розгром. Шмідлінг лежав нерухомо в калюжі крові. Навколо нього стояло кілька переляканих сілезців.

— Допоможіть хто-небудь Ціше! — почувся чийсь голос.

Задня стіна окопу завалилася. Ціше лежав горілиць, придавлений балкою. Ноги його по коліна засипало землею. Він не рухався, широко розплющені очі, здавалося, викотилися з орбіт, нижня щелепа безугавно тремтіла. Обвалену обшивку бруствера підняли і витягли з-під неї Ціше.

— Навіть не віриться! Ноги цілі!

— Пощастило! — незворушно промовив Вольцов. — Просто балка впала на стовп. Інакше вона розмолола б йому кістки!

Всі з’юрмилися навколо Шмідлінга. Він лежав на животі, судорожно вчепившись розчепіреними пальцями в посипану шлаком землю.

— А мене називав Трупом, — сказав Феттер. — Краще б себе глядів!

— Заткни пельку! — крикнув на нього Гомулка. Гольт мовчки дивився на мертвого Шмідлінга. «У нього четверо дітей», — думав він.

Ціше підвівся цілий і неушкоджений, тільки увесь тремтів.

— Нервовий шок! — сказав Вольцов. — Це пройде.

— Перевірка лінії! — пролунало з командного пункту. У проводі не було струму.

До гармати підійшов Готтескнехт.

— Які втрати?

— Шмідлінга вбито, — доповів Вольцов, — і Ціше трохи контузило.

— А гармата?

— Накатника, мабуть, доведеться замінити.