Обачливий Готтескнехт наказав запитати в підгрупі, але й там нічого не знали.
Незабаром дали відбій тривоги. Кутшера, як завжди у тих випадках, коли стрільба зривалась, зганяв злість на курсантах. Він кричав, що дисципліна нікуди не годиться, спостережники гав ловлять, а Надлер жере під час служби цукерки! Кількох курсантів капітан вигнав з окопу, наказавши по десять разів оббігти навколо командного пункту.
— А тим мерзотникам біля гармат я ще покажу…
Та раптом спостерігач біля зенітної оптичної труби не своїм голосом загорланив:
— Літак — напрямок три! — Він показав пальцем угору. — Он там!
Але шуму мотора не було чути. Всі здивовано дивились у небо.
— Запитайте про тип літака! — закричав Кутшера.
І ось далекомір і зенітна оптична труба повернулись кругом.
— Запитайте про тип літака! — повторив свій наказ Кутшера.
Спостерігач не відповідав. Командир обслуги приладів доповів:
— Ціль спіймано!
Кутшера вже не своїм від люті голосом гаркнув:
— Запитай же нарешті про тип літака, сім чортів твоїй матері в печінку!
Дузенбекер відірвав погляд від далекоміра.
— Ніяк не доберу, пане капітан.
Спостерігач пробелькотів:
— Щоб… я… — Потім, немов прокинувшись, почав доповідати: — Перші дані — моноплан, без мотора, без горизонтального оперення, без шасі…
— Ви що, п’яні? — загорланив Кутшера. — Чи, може, сьогодні блекоти пооб’їдались?
Готтескнехт протяг йому бінокля.
— Машина невідомої марки!
— Ну, тоді — вогонь! — гаркнув Кутшера.
Маленький, виблискуючий сріблом літак безшумно кружляв у небі.
— Повітряна тривога! Літак — напрямок шість! — пролунала команда біля гармат. — Стріляти згідно з даними приладів… Залп… вогонь!
Загриміли гармати, над командним пунктом слався дим, і вітер відносив його вбік. Раптом знизу хтось закричав:
— Наказ підгрупи — припинити вогонь! То наш винищувач в погоні за ворожим літаком!
— Де таке чувано, нехай йому біс! — лаявся Кутшера, в той час як у небі ще глухо рвалися зенітні снаряди.
І тут пролунав голос Дузенбекера:
— Пане капітан, на літаку німецькі розпізнавальні знаки!
На батареї тепер усі до одного дивилися в небо на літак, який своєю загадковою беззвучністю вселяв жах.
— Ще один залп — і ми б його збили! — сказав Вольцов.