Діалоги: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ганьбі (turpitude) протиставлені «virtus» (чеснота) і «honestum» (достойність).

227

Деметрій Поліоркет (той, хто бере в облогу міста), син Антігона Одноокого, амбітний полководець і завойовник; у 307 р. до н. е. зайняв Мегари, а згодом Афіни; з 294 р. — цар Македонії; в 285 р. при Кілікії зазнав поразки в битві з коаліцією держав, зокрема, Птолемея і Селевка.

228

Стільбон — філософ з Мегари (бл. 380—300 рр. до н. е.); цей же епізод Сенека подає і в «Листах» (9, 18—19); див. також у Діогена Лаертського (II, 112—113). Вислів «Усе моє — зі мною» приписують також філософові Біанту.

229

Мова про таблички (tabellae), щось на зразок бухгалтерських книг, де лихварі записували імена боржників, суми боргів та відсотки.

230

Александр Македонський завоював Вавилон у 331 р. до н. е.; Публій Корнелій Сціпіон Африканський Молодший здобув Карфаген у 146 р., а Нуманцію — в 133 р. до н. е.; галли увірвалися в Рим у 390 р. до н. е.

231

Ні надією не живе, ані страхом. — Ось що про це словенський поет Франце Прешерн: «Те, чим я жив, — надію й страх, — / Пустив блукати по світах, / І в серці порожньо: волію / Вернути страх, а з ним — надію» (див. прим. 23, Щасл.) (в електронній версії — коментар 91. — Прим. верстальника.).

232

У Горація, про стоїчну міць Риму, — в поетичному образі: «Так дуб алгідський: іноді б’є по нім / Дзвінка сокира, він же, підрубаний, / Наснагу й стійкість непохитну / Навіть од вістря того черпає» (Оди, IV, 4, 57—60).

233

В обідньому покої (triclinium) довкола стола (mensa) були три ложа: найнижче, середнє, найвище; найповажнішим гостям виділяли, звісно, найвищі місця.

234

Те, що бачимо уві сні, за Лукрецієм, — це лише «порожні подоби речей» (simulacra inania somni).

235

Див. вище, прим. 14 (в електронній версії — коментар 225. — Прим. верстальника.).

236

Марсове поле — майдан за стінами Рима біля Тибру, місця для гімнастичних та військових вправ.

237

У творах римських авторів часто знаходимо свідчення про обвали поверхових будинків та веж (про це, зокрема, Горацій в оді про золоту середину (II, 10).

238

Див. прим. 16, Коротк.

239

Аттал — ім’я Аттала (так називали себе пергамські царі) стало символом багатства й розкоші. Останній пергамський цар Аттал у 133 р. до н. е. заповів своє царство римському народу як своєму спадкоємцю.

240

Див. прим. 55, Коротк.; упорядник спальні — кубікулярій («cubiculum» — спальня), водночас двірський управитель, був переважно відпущеним на волю рабом.

241