Діалоги: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Див. прим. 42, Коротк.

182

Біон — див. вище, прим. 31 (в електронній версії — коментар 157. — Прим. верстальника.).

183

Між двома крайнощами, сміхом і плачем, що однаково збурюють душу, стоїчний мудрець шукає золотої середини — ясності, рівноваги духу, душевної погоди.

184

Першим, ламаючи традицію, проти тієї показовості рішуче виступив Архілох з Паросу (VII ст. до н. е.).

185

Рутілій — див. прим. 27, Щасл. (в електронній версії — коментар 95. — Прим. верстальника.)

186

Пор. у Горація: «Та й сам Катон в літах, бувало, / Мужність вином гартував охоче» (Оди, III, 11—12).

187

Сціпіон — див. прим. 62, Коротк. Прадавній тритактний танець (tripudium) Саліїв, жерців Марса, протиставлено тут «модним» грецьким танцям, які аж ніяк не вписувались у суворі «звичаї предків», що були зразком для стоїків.

188

Сон у Гомера — «брат смерті».

189

Азіній Полліон — римський політичний діяч, полководець, оратор, історик (76 р. до н. е. — 5 р. н. е.), претор і консул, організатор першої публічної бібліотеки в Римі.

190

Звичай ходити на проходи (ambulationes) сягає античних часів; саме під час таких проходів, у діалогах, серед живої природи, зароджувалася, набувала соковитості й барв не тільки поетична, а й наукова думка (пор. працю І. Крип’якевича «Історичні проходи по Львові»); на проходи, ще донедавна, ходили випускники гімназій.

191

Солон — афінський політичний діяч, поет (бл. 640—560 рр. до н. е.), відомий своїми реформами, один із семи мудреців; це він сказав Крезові (див. вище, прим. 47) (в електронній версії — коментар 173. — Прим. верстальника.), що нікого, ще за життя, не можна назвати щасливим.

192

Аркесілай — грец. філософ (315—240 рр. до н. е.), засновник Середньої Академії в Афінах; вважав, що навколишню дійсність не можемо пізнати ні розумом, ані відчуттями, тож мусимо утримуватися від суджень.

193

Таким висловом (dulce est desipere in loco) Горацій закінчує дванадцяту оду четвертої книги.

194

Дух (лат. «animus», грец. «thymos») як поривна сила: «Дух, що тіло рве до бою…» в І. Франка; «animus fert», дух пориває, — у першому рядку Овідієвих «Метаморфоз».

195

Душевний спокій — лат. «tranquillitas» (звідси нинішні транквілізатори), грец. «ataraxia»; в основі цих понять — образ ясного й погідного видимого світу у трьох його поставах (суходіл, море, небо), яким бачить його Лукрецій на початку своєї поеми, покликаній встановити таку саму погоду у мікрокосмі — внутрішньому світі людини.

196