Діалоги: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

В оригіналі: «favete linguis»; ритуальний вислів при священнодійствах, дослівно — сприяйте язикам, тобто утримуйте їх від слів, які можуть осквернити це дійство, дотримуйтесь мовчанки; звучить цей вислів у зачині першої із «Римських од» Горація (111, 1, 2).

122

Систр — ритуальний інструмент (металеве брязкальце) жерців єгипетської богині Ісіди, чий культ поширився в Римі з початком нової ери.

123

Курія — приміщення, де засідав сенат.

124

Арістофан висміював Сократа у своїй комедії «Хмари».

125

Образ запозичений з Вергілієвої «Енеїди» (VII, 587—591), де мова про Турна: «Він, наче скеля морська непохитна, їм всім опирався…»; цей самий образ — у десятій книзі «Енеїди» (693—696); пор. у П. Тичини: «Стою — мов скеля непорушний».

126

Кожен, хто прагне осягнути мудрості, повинен, на думку стоїків, знати передусім те, чого йому прагнути, а чого уникати.

127

Цей діалог, як і деякі інші («Про стійкість мудреця», «Про дозвілля»), Сенека адресує своєму значно молодшому другові Аннеєві Серену, який за Нерона виконував обов’язки начальника нічної сторожі (praefectus vigilium)-, у філософії хилився до епікуреїзму; помер молодим (мабуть, його отруїли), його смерть оплакує Сенека у «Листах» (63, 14—15); про Серена згадує Тацит в «Анналах» (13, 13). Приглядаючись… — дієсловом «inquirere» — вникати, досліджувати, розслідувати (звідси «інквізиція») підкреслено прагнення Серена прояснити невиразні, темні (obscura) пороки, чи то порухи своєї душі, вивести їх на чисту воду — хоче, сказати б, щоб його ймення (serenus — світлий, безтурботний) і його душевний стан були у гармонії.

128

Ці депресивні настрої, коли людина «ані здорова, ані хвора», французькі символісти (П. Верлен, А. Рембо, Ш. Бодлер та ін.) окреслили відповідними лексичними одиницями, що відповідають приблизно нашим «нудьга», «нудота», «нудь»: langueur, ennui, nausee…

129

Філософія — це лікування душі; такого лікування, з погляду філософа-стоїка, потребують загалом усі люди.

130

Близьке до природи сільське життя, — у цьому сходились і греки, й римляни, — гартує людину і фізично, й морально («Погане поле навчає мужності» — Менандр), на відміну від міського, яке розніжує, псує людину, бо тут не в пошані «звичаї предків»; щодо срібла, то воно й у незаможних домах було символом скромного достатку й домашнього затишку, як про це Горацій у своїй оді (II, 16): на простому столі зблискує сріблом батьківська сільничка (paternum salinum); срібло, наголошує поет в іншій оді (II, 2), має свою вартість лише тоді, коли «зблискує у скромному вжитку», коли переходить у спадок як пам’яткова річ.

131

Пор. «Листи» (16, 8): «…ut terram marmoribus abscondas: non tantum habere tibi liceat, sed calcare divitias» (…усю землю візьмеш під мармур, щоб ти міг не лише володіти таким багатством, а й топтати його).

132

«Не блищить ні в золоті / У мене стеля, ні в слоновій кості…» — так починає Горацій одну із своїх од (II, 18).

133

Див. прим. 19, Коротк.

134

Хрісіпп — грец. філософ-стоїк (III ст. до н. е.); систематизувавши і вдосконаливши вчення своїх попередників Зенона з Кітіону (Кіпр) і Клеанта, він особливе місце виділив етиці, створив зразок вільного від афектів мудреця, який живе у злагоді з природою, насолоджується спокоєм, отже, й щастям.

135

Пор.: «Oratio veritatis simplex est» (мова правди — проста); щодо стилістичних проблем див. «Листи»: 40 і 75.

136