Діалоги: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Алюзія до Езопової байки «Лев і Лисиця»: «Я зайшла б, коли б не побачила, що до тебе провадить багато слідів, а від тебе немає жодного», — Лисиця у відповідь старому Левові, який запрошував звірів провідати його, немічного, в печері, де й поїдав їх.

197

«In actu mori»: «…в праці сконать» — дослівно повторює стоїчне гасло І. Франко.

198

Вергілій. «Енеїда», IX, 612 (canitiem galea premimus) canitiem galeae subicio (Овідій, «Скорботні елегії», IV, 1, 74).

199

Так Горацій прагне «перебігти» з табору багатіїв у табір тих, хто нічого не бажає, nil cupientium (Оди, III, 16, 22—24).

200

«Vita contemplative», споглядальне життя, на відміну від дійового (vita activa).

201

Весталки — римські жриці Вести, богині домашнього вогнища, давали обітницю цнотливості, якої мали дотримуватися протягом 30 років.

202

Хрісіпп — див. прим. 8, Спок. (в електронній версії — коментар 134. — Прим. верстальника.)

203

Перелічено теми, що стосуються етики і фізики; більшість із них, ідучи за грецькими філософами, зокрема, Епікуром та Емпедоклом, опрацьовував Лукрецій у своїй поемі «Про природу речей».

204

Образ людини, яка споглядає небо (homo caeli contemplator) — у першій книзі Овідієвих «Метаморфоз» (85—86).

205

Про здатність людини проникати розумом далеко за межі видимого — Юрій Дрогобич у своєму латиномовному творі «Прогностичне судження»: «Хай там яка далечінь від ока й до обширів неба, / Та для людського ума — відстані наче й нема».

206

Бог, згідно з концепцією стоїків, — це дух (грец. pneuma, лат. spiritus), яким пройнято все доокіл, отже, й людина є «часточкою божественного подиху» (particula divinae aurae: Горацій. Сатири, II, 2, 79).

207

Небесні заборола — мова про небесні сфери, за які проривається, наче руйнує їх (perrumpit) думка філософа, споглядаючи «порожні глибини» Всесвіту.

208

Цією ж думкою, відомою в латинському озвученні, Гіппократ починає свої «Афоризми»: «Ars longa, vita brevis» (життя коротке, шлях мистецтва довгий), невідповідність між короткочасним життям людини та обраним предметом («мистецтвом») стає найочевиднішою тоді, коли цей предмет — астрономія, що оперує безмежними величинами.

209

Лат. «admirator». Цей подив, якщо мова про астрономію, межує зі страхом: «Мене жахає одвічне мовчання тих неосяжних просторів» (Блез Паскаль). «Є ж і такі, що на сонце й зірки, й на те, як у році / Пору несхибно міняє пора, споглядають спокійно» (Горацій, Послання, І, 6, 3—4); серед «таких» — передусім стоїки, які всіляко підкреслювали спокій свого споглядання.

210

До божественного звести очі. — Пор. наше: «Ніколи й вгору глянути»; вгору, тобто від земного, радше приземленого, перейти думкою до чогось вищого, до чого покликана людина.

211