Не смій із власних почуттів
Глумитися в журбі,
Бо то найбільший гріх в житті
Буде лише тобі.
Не слухай тих, хто запевня,
Що можна вік прожить,
Як вийти заміж навмання
І мужа не любить.
То не життя, Валюша, вір,
То гнів людський, то крик,
Що буде бавитись без мір
Як, над козою, бик.
Тоді побачиш, вас обох
І небо прокляне,
За те, що в полі, де горох,
Колись він стрів тебе.
І ти побачиш, що і муж,
Проживши рік чи два,
Не взнавши щастя у житті,
Другі скаже слова.
Обдумай все! Тобі з ним жить,
Нащо тобі ті люди?
Людям, аби горілку пить
І дертись на всі груди.
Ти будеш з ним. Люди підуть,
Й ні брат тобі, ні мати
Дівочих сліз твоїх не здмуть,
Та й звідки їм те знати?
Звідки їм знати, що тобі,
В твоїх очах дівочих –