Я згорав ночами без вогню і диму
Не в угарі п’янім, ні в обіймах рук,
Я згорав без ласки, всіми позабутий,
Від своїх великих почуттів і мук.
Солов’ї співали по ночах в діброві,
Хлопці і дівчата на краю села,
Ну, а я мов тінь та що гуляє в полі,
Що кому до того? – як мої діла.
Так було порою, так було між нами,
Щоб забуть про муки – падав в забуття,
Віддавав я тіло, віддавав я силу,
Та не дав нікому свого почуття.
І сьогодні, мила, Бог ти мій єдиний!
Де на моє щастя, звідки ти взялась?
Все віддам для тебе: розум, тіло, душу,
Роздуми вечірні, все своє життя.
Все віддам, бо більше вже терпіть не в силах,
Зовсім без вагання, все – тобі, тобі,
За твої чудові, за чорняві брови,
За найкращу посмішку, очі голубі.
Бо набридло розум тратить на ідеї,
І не мати щастя власного в житті,
Краще без ідеї жити в білім світі,
Та зустріть ідейну на своїм путі.
19.10.1961 р.
ЖИТТЯ НАВЧИТЬ
Можливо й ти безсонними ночами,
Або прокинувшись раненько до зорі,
Будеш шукати сонними очами
Своїх знайомих в кручах на Дніпрі?