Яка до дівчинки веде.
25.10.1960 р.
НЕ ТРЕБА ПЛАКАТЬ!
Треба сміятись і кохатись,
І треба діло своє знать,
А тих, хто буде заважати,
Всіх посилать… Куди? – Сказать?..
13.5.1961 р.
РОЗПОВІДЬ ПРО ЮНІСТЬ
Луковській В.П.
Ні! – Не запевняю, що тебе кохаю,
Та не мав до тебе я ніколи зла,
Днем ходжу, гуляю і тепла шукаю,
Того, що мені ти, люба, не дала.
Я не знаю, мила, що зі мною сталось?
Чом розхвилювалась так моя душа,
Чом тривожне серце, розум, навіть воля,
І чому так дишеться, ніби в комишах?
Ніби я на морі, ніби на просторі,
В полі, в кукурудзі, мов герой стою,
І пісні співаю про степи безкраї,
Про Вкраїну-Неньку і любов свою.
Що зі мною сталось? – Може збожеволів?
Може починаю? – але ні, о ні!
Радість може бути раз в житті людини,
Та і то не в кожного, навіть у ві сні.
І мені та радість снилася ночами,
Не давала спати, мучила всі дні.
Мучила без жалю чарівними снами –
Боже! – як хотілося ніжності мені.