Давно вже очі голубі –
Яких ти ждеш щоночі.
23.10.1961 р.
МОЯ ЮНІСТЬ
Луковській В.П.
О! Якби ти знала, що в моєму серці,
Що в думках юначих коється всі дні,
Ти б мене ніколи не колола перцем,
Й вічно б посміхалася, киценько, мені.
Серце в мене стало черстве, як шкоринка,
Жалю ні до кого в ньому вже нема,
Бо душа холодна, як з піском торбинка,
А тому й лютує, як лиха зима.
Ти не знаєш, мила, що мене тривожить,
Чому я похмурий, як зимовий день,
Чом ходжу-тиняюсь, і ні з ким не знаюсь,
І сумую, ніби зірваний жень-шень.
Юність відшуміла, як хліба весняні,
І літа рахують мій давно кінець.
Ти не знаєш, мила, чом душа марніє,
То ж нехай підкаже цей хоч папірець.
Що? Чого я хочу? Кого виглядаю?
І невже я щастя й справді зможу дать
Тій, що невідступно я про неї мрію,
Ту, яку так хочеться вічно цілувать.
Я сміюсь порою, йдучи по бульвару,
Ніби божевільний, без причин і мір.
Люди стороною... кажуть: Бог з тобою!
Христяться побожні і втікають, – вір.
Сам того не знав я, сам того не бачив,