Бо в хатині, де жила, плакала дитина.
Стали в дівчини вже інші і думки, і мрії,
Роки ж ви мої літа, роки молодії.
Роки ви мої літа, де ви? – їх не стало,
Бо в колисці, де жила – дитинча кричало.
Він, поїхав і забувсь батьківську повинність,
То ж хотілось би спитать: – Ну, а син, що винен?
Що ти думав, коли їй – в щасті присягався,
Як співали солов’ї, Місяць посміхався.
Як вона тобі усе віддала, що мала,
Ти від неї нишком втік, бо дитя кричало.
27.6.1958 р.
ЩОБ ДО ТЕБЕ Я ПРИПАВСЯ
Щоб до тебе я припався –
То весь світ всю б ніч хитався!
16.2.1983 р.
І ЧОМУ ТАК?
І чому так? – як щиро любиш,
Кохаєш ніжністю душі,
До безкінечності їй віриш,
Поеми пишеш їй, вірші –
Вона від тебе відвернеться,
Немов водою набереться,
І піде геть в простір полів
Шукати знаю – віслюків.
Чому, чому в нас так ведеться?
Саме ж нікчемне і мале,
Нема ні гострого розсудку,
А ні краси, ні прямоти,
Таланту б трохи хоч би в «шутку»,