Якщо дуже хочеш? – хватить і тобі.
Ну пробач, пробач же, ну не лай мене,
Глянь, яке чудесне Сонце весняне!
– Що ж, тобі прощаю, можеш штурмом брать,
А дівчата мусять пробачать, мовчать.
8.5. 1959 р.
ВІДПЛАТА ЗА ЛЕГКОВАЖНІСТЬ
Тихим вечором гулять дівчина спішила,
Руки в неї променять і легкі, як крила.
Як подивися – гориш, ну до чого ж мила!
А придивися – біжиш, як нечиста сила.
І за що? – не зрозумів, для її старався,
А листи, які писав, миливсь, прибирався.
В неї ж, як у павича – посмішка по вуха,
І до мене: – Йди поклич мені головбуха.
Для її поеми, оди я складав ночами,
А вона біля колоди з іншими очами.
Але час минав, пройшла масниця кицюні,
І вона, як тінь брела, як верблюд по дюні.
Бо, як вияснив сам факт, вся причина в тому,
Що дівчина та, як мак, віддалась другому.
Й той, котрому вірить все їй хотілось в муках,
Він поїхав, а тепер жениться в Прилуках.
І, як бачите, такий, як закон природи
Невблаганним голосом мовить – будуть роди...
І дівчина чарівна крутить собі руки,
А тим часом роки, юнь мчалися в Прилуки.
А за ними все життя, всі дівочі мрії,
Роки ж ви мої, літа, роки молодії.
Тихим вечором гулять вже не йшла дівчина,