Борох. Знаєте, Василь Микитович, ви дайте Рухлі... ну... мішок картоплі... нехай не сердиться.
Цокуль. Та ти не здурів часом?
Борох. За чево здурів? За чево?.. Какая дєвушка... це-це! Як калина!
Харитина несе в’язку соломи у» корчму.
(Борох тихо.) О!.. Ви придивіться, гляньте — какая она кругленькая...
Цокуль. Ходім, бо тут ще хто підслуха,— от когось чорт несе! (Іде.) Ходім!
Борох. Я буду іти з етого боку, а то у Семена зла собака...
Вийшли.
ЯВА X
Пилип і Маруся.
Пилип. Бог з тобою, коли не віриш, а я присягаюсь. Маруся. Ти мене обманеш, а після осмієш, покинеш. Пилип. А я тобі скажу, що у тебе Панас на думці, від того ти й боїшся їхать у город.
Маруся. Я Панаса зовсім не любила... так собі зійшлися, гуляли, думала — поберемось, а тепер...
Пилип. Що?
Маруся. Ти знаєш...
Пилип. Ні, ти скажи Сама.
Маруся (обніма його і цілує). От що! Боже мій, навіщо я тебе побачила і отруїла своє життя?
Пилип. Так кажу ж тобі: переходь у город, там будеш служить, я сам знайду тобі місце на п’ять рублів у місяць. У городі тілько й жить. Зайдеш у чайну — музика гра*, на бур-вар — музика гра, або в тіатер підем, то там такого надивишся, що тут хоч сто літ живи, не побачиш: і на голові ходять,
і колесом крутяться, стрічки з рота тягне, огнем, дихає — прямо очі розбіжаться; а тут що?.. Велике щастя, що за обірванця Панаса підеш замуж: буде кому бить, та й годі!.. Послухай мене. Та через год ти й сама себе не пізнаєш, як надінеш плаття з форшором, а тут унизу клисе... Краля! Одно слово, тоді й старшина тут шапку перед тобою здійме.
Маруся. А мати?
Пили п. Мати тебе хлібом не годує, а я вийду з1 .служби, то прийдемо сюди; тут і поберемося. (Обніма її і цілує.) Так — так? Рішай!
Маруся. Ох! І матері жаль, і за тобою пропаду!
Пилип. Вибирай, хто миліший.
Маруся (обніма його). Не обмани, не одури ж мене, мій лебедику!
Пилип. Ти мене любиш, я тебе люблю, то, виходить, ніякого обману не буде.
В корчмі чуть хряск розбитого горшка.
Що це?
Маруся. Щось розбилось.
Пилип. Ходім мерщій у леваду — там порадимось.
Хутко зникають, обнявшись.
Голос Рухлі: «Ой вей! Молоко, молоко пропало! Ой вей мір, і два яйцу