Пилип. Так і бери свою дівчину, я її не з’їв. Ходім, братці, не стоїть зв’язуваться.
Всі. Ходім.
Пішли в шинк.
Маруся.(до Панаса). Ходім і ми до гурту, там музика буде: трохи погуляємо.
Панас. Іди, коли тебе кортить.
Пилип (од дверей). Та що ти його слухаєш, Марусю, хіба він тобі чоловік? Побачиш, як весело буде. (Пішов у шинк.) '
Панас і Маруся.
Панас. Чюго ж стоїш? Іди!
Маруся. Ходім умісті.
Пана с. Іди сама — тебе, видимо, кортить; недурно ж з москалем збіглася на вулиці.
Маруся. Хіба я винна, що він причепився?
Панас. Чом же він ні до кого більш не причепився, а тілько до тебе?
Маруся. Хіба я знаю?
Панас. Слухай,.Марусю! Не грайся з моїм серцем, бо воно не затим так щиро б’ється до тебе! Любиш — люби, а не любиш — не води.
Маруся. Хіба я яка?
Панас. А!! Хто там вас розбере! Чотири-дні тебе не бачив, а на п’ятий з москалем зустрів...
Маруся. Чого ти причепився?.. Москаль та москаль... Я не знаю, що тобі й сказать... я не винувата!
Панас. Ну, годі! Ну, не плач! Кажеш — не винувата, я вже вірю, я заспокоївся... пригорнись же до мене; я так давно тебе не бачив... все ніколи... от, бог дасть, діждемо покрови... Ти якась чудна...
Пилип (підслухував. Вигляда з дверей). Ач, як розпатякався.
Маруся. Ніяк до пам’яті не дійду.
Панас. Серденько моє! (Обніма її). Я вірю тобі, що ти не винувата. Чого ж ти ще турбуєшся? Повеселіщай!.. Ну ж!.. Забалакай же ласкаво своїм дзвіночком-голосочком! Чого ж мовчиш? Може, соромишся, що на вулиці? Так ходім, я тебе одведу додому. (Обняв її.)
Пішли.
ЯВА VIII
Харитина іде з вулиці до шинку, а Пилип виходить з шинку.
Харитина (оглядається). Панас!.. З ким же це він? Либонь, з Марусею... Так і є! Обняв її... (Зітхає.) Так от з ким він гуляє!.. Серце болить, коли подумаєш про свій гіркий талан... Талан!.. А я манила себе надіями, хотіла сама йому признаться, дурна, дурна... Та чи мені ж, наймичці, круглій сироті, пристало думать про щастя? Де там... Не було на молоці — не буде й на сироватці... (Пішла.)
Пилип (присідаючи, вдивляється вслід Панасові і Марусі). Пішли до Марусі! Він плеще, а Маруся мовчить. Вона його не любить, жде тілько, що буде сватать, от і все! Знаю
я... О, якби любила, то не шукала б щодня телятгі! А сьогодня, як я її обняв, то вона ніби й одпихає, а сама ще щільніше тулиться... Піду назирці. Панас тілько від неї, а[ я зараз і заспіваю! Як тілько вискоче Маруся, тоді сміливо наша. Не треба случая пропускать... Як не виграю, то й не програю. (Пішов.)
Харитина (виходе з відрами). Чи до роботи ж мені тепер, коли...
Голос Рухлі: «Та швидше мені! Лізеш як нежива,— Сруль плаче...»
Харитина. А, бодай він тобі луснув! Вже й підошов не чую: так уганяли. (Пішла.)