Панас. Та бачите, хазяїн, я зовсім обносився... і...
Цокуль. То тобі, небагато, рублів десять буде?
П а н а с. Е, ні. Я хочу всі гроші взять.
Цокуль. Всі? Що ти? Гроші круглі, розкотяться, а у мене вони цілі лежатимуть.
Панас. Коли ж'діло не таке, щоб десяткою обійтися.
Цокуль. Що ж там?
Панас. По правді треба сказати: я жениться задумав.
Цокуль. Що ти, здурів?
Панас. Хіба всі ті, що женяться, дурні?
Цокуль. Здебільшого. Не совітую тобі, Панасе, спішить. Послужи ще рік, а я тобі таку дівчину висватаю, що на! Хазяїном зроблю. А женишся тепер: у тебе мало, у неї пусто, то цілий вік із злиднів не вилізеш.
Панас. Багата за мене не піде, а ця має хату і батьківський наділ, чого ж1 мені ще треба!
Цокуль. Що ж то за краля?
Панас. Марія Козубівна.
Цокуль. Ха-ха-ха! Найшов хорошулю! Та вона слаба, у неї; либонь, чорна болість, і батько її вмер від чорної болісті.
Панас. Чорна болість?! Зроду вперше чую...
Цокуль. То розпитай людей. Та ще я тобі скажу, що у мене грошей тепер нема більше як двадцять п’ять рублів, а всіх я тобі не віддам, бо й самому треба.
Панас. Як же воно буде?.. Я обіщав... Зділайте милость.
ЯВА V Входить М е л а ш к а.
Мелашка. Іди, Панасе, там тебе баба Параска кличе.
Панас. Параска?! Чого ж це вона?
Мелашка. Не знаю. Я не'вспіла розпитать, бо ніколи, а вона чогось дуже стурбована і плаче.
Панас. Плаче? Що воно за напасть, чи не трапилось чого з Марусею? (Хутко виходе.)
Цокуль. Що ж там таке?
Мелашка. А чорт його зна! Дайте ключі або йдіть самі — треба борошна взять на хліб.
Цокуль (усміхається). Та я ж вчора, здається, давав борошна на хліб?
Мелашка. То ви давали вчинить, а тепер треба замісить.
Цокуль (підходе). Замісить, кажеш?.. Ну, добре, я зараз сам прийду у комору.
Мелашка. Та скоріще, бо перекисне.
Цокуль. Перекисне? О? Ти думаєш, як сама перекисла, то й хліб так скоро перекисне?
Мелашка. А ви почім знаєте, що я перекисла? (Сміється.)