Маруся. Так... (Набік.) Отже, допитається!.. (До Пилипа.) Не обнімай мене, бо надворі ще видко,— хто-небудь побаче. (Тихо випручається.)
Пилип. Ну, годі, моє серденько, годі, не пручайся, ходім зо мною погуляємо на прощання.
Маруся (полохливо). Як на прощання?
Пилип (зітхає). Завтра виступаємо в город.
Маруся. Завтра?!
Пилип. А тобі жаль буде мене? Скажи по правді.
Маруся (зітхає). Не знаю...
Пилип. Ходім же хоч погуляємо! Е! Гора з горою не сходиться...
Маруся. А чоловік з чоловіком?
Пилип. Зійдеться! Ходім...
Маруся. Я вийду пізніше, а тепер пусти: треба додому навідаться.
Пилип. Не пустю. Ти не вийдеш, ми поїдемо — і я буду пропадать за тобою.
ЯВА VI З шинку виходе Панас.
Маруся (побачивши його, виривається). Панас!
Пилип. Так що ж, що Панас? Нехай-пущай і Панас ідьоть до нас!
П а н а с. А ти чого причепився до дівчини і силком тягнеш її, наче розбишака?
Пилип. Зась! То моє діло. (Підходить до Марусі.)
Панас (одпиха). Геть!
Пилип (заточився). Ах, ти ж! Я тебя как гетьну, то у тебя і очі стануть рогом.
Панас. Одв’яжися, бо тілько гудзики зостануться, як приймуся.
З корчми на цю суперечку виходить кілька москалів і парубків.
Москаль 1-й. Стой, братці, так не годиться! Ми завтра од’їжджаєм, зачім же свариться!
Панас. Який же чорт його зачіпає, він он причепився до дівчини!
Москаль 2-й. Брось ти ето дело!
Пилип. Да ти хто їй: брат, сват чи батько?
Москаль 1-й. Ну, довольно, мир!
Парубок. Годі тобі, годі!
Москаль 1-й. Іменно — годі! Маладець, Харитон, мири ще ти!
Парубок. А звісно, коли заступається, то має на те якусь причину... Чудной чалавек!..
Панас. Маруся — моя дівчина, коли хочеш знать.