Д і д. Нема у нас сухого дерева.
Цокуль. Так що ж його робить? Треба, у город їхатй...
Дід. Та я назнав гарного грабка у покійного Козуба, треба б нам купить. Я вже питав, так стара хоче за нього п’ять злотих.
Цокуль (сміється). Глядіть, діду, може, ви до Параски залицяєтесь, що знаєте, яке у неї і дерево є?
Дід. Та таки й справді залицяємось, але не знаємо, що з того буде. *
Цокуль. О!
Дід. Та, бачите, наш Панас свата Козубишину дочку Марію, так звав мене ото якось туди, а я й побачив грабок, там же в сінях стоїть. А звісно, що кому, а курці просо.
Цокуль. Так от і купіть...
Дід. То я, як побачив те дерево, зараз і .подумав: добре дерево для кулаків — сухе, як перець,— та й спитав ото, чи не продасть вона його. А вона і каже: «Продам». Її чоловік тож був мірошник, то десь достав, покійний, на кулаки, ну, а тепер нащо воно їй...
Цокуль. Що ж вона — продасть?
Д ід (наче й не чує). То я і питаю: «А скілько ж тобі?» — «Та,— каже,— дайте п’ять злотих». Такого дерева тут нігде не достанеш: там сухе/ як перець,— сказано, для такого діла держав покійний.
Цокуль. Ви б поторгувались, може...
Дід. Його ті каторжні кулаки й на той світ загнали.
Цокуль. Поторгуйтесь, кажу...
Дід (свое). Шестерня, знаєте, зачепила за пояс,—■ не вберігся,— та як почала махать кругом себе, то доти махала, поки й душу з нього вимахала.
Цокуль (трохи голосніше). Може, вона продасть його за півкарбованця?
Дід. Ні, не продасть. Я давав. Шість гривень давав, так не бере. Сказано, чоловік був мірошник, то й вона зна товк. Як не п’ять злотих, то нічого й балакать.
Цокуль. Нате ж вам п’ять злотих та й купіть. (Дає гроші.)
Д і д. Я запряжу коняку, бо тії колоди і вдвох не дотягнеш.
Цокуль. Запряжіть. А<коли ж весілля буде у Панаса?
Д і д. Сьогодня я його розпиляю, а завтра буду робить кулаки,— дерево сухе, добрі будуть кулаки, а то колесо так
і стриба, так і стриба. (Пішов.)
Цокуль (один). Недочува трохи... Так Панас жениться? Погано! Я собі його маю на прикметі, щоб потім посватати його на Харитині, а він жениться... Погано!.. Треба щось придумати... яку-небудь поміху... Яку ж? Погано...
ЯВА IV'
Входить Панас.
Цокуль. Ну що, поїхав жид?
Панас. Поїхав.
Цокуль (до себе). Скоро Харитина буде.
Панас. Там сердите бісове жиденя,— біда! Аж підскакує, аж міниться, як його жидком назвеш.
Цокуль. Нащо тобі гроші, Панасе?