Харитина. Божилась баба Палажка, що свіжі. На тій неділі тілько знесли кури.
Рухля. Ну, нехай! Тепер же ти побіжи зара‘з до Соломії, візьмеш у неї курку і мірку картоплі — вона мені винна; потім забіжи до баби Горпини — нехай дасть молока зараз від корови. Тілько мерщій, бо панич Сруль як проснеться без тебе, то буде плакать! Чуєш? Не сиди мені там, скоренько справляйся, бо вже нерано, а поки &оди наносиш,
чай поставиш, то й ніч... ще й пелюшки треба постирать,Л діл помазать... Ну, іди, чого стоїш?
Харитина. Загадали увечері. Як же я все разом зроблю? *
Р у х л я. Хіба я кажу разом? Я тобі загадую тілько, бо ти без загаду не зробиш...
Харитина. У чому ж я ту картоплю принесу? У наС нема мішка.
Р у х л я. Нехай дасть у свій мішок, завтра віднесеш.
Харитина. Не поспію я сьогодня всього' зробить, уже вечір...
Рух ля. Ну, не галамагайї Роби, як велю. (Гїішла у шинк.)
ЯВА її
Харитина, а потім Ц о к у л ь і Б о р о х.
Харитина (одна). Отак день у день! Як муха в окропі крутюсь... (Дражне.) «Харитино! Сруль плаче. Хари-тино — Гершка одягни. Харитино — поведи Рівку надвір!..» Не знаєш, до котрого й кинуться, а тут знову: принеси води, біжи туди, біжи сюди!.. Та все швидше, і мушу терпіть... Е, терпи, душа: спасенна будеш! (Пішла.)
Борох і Цокуль.
Ц о куль (дивиться вслід Харитині, набік). Як картинка! (До Бороха.) Проворна у тебе дівчина оця, Харитина... відкіля вона?
Борох. Я й сам не знаю,— сирота.
Цокуль. Гарна дівчина! Я давно збираюсь її переманить до себе.
Борох. Борони боже! Рухля моя буде репетувать на все село. Ну, а що ви скажете за овес? Єй, такової ціни, як ви правите, теперечки нема.
ЦокуЛь. Як нема, то не продам.
Борох. Краще пущай миші з’їдять, ніж бідний человік што-небудь заработае.
Цокуль. І мишам треба що-небудь їсти. А коли вже на те іде, щоб заробить, то чом же и мені більше не заробить? '
Борох. Ви все своє, все шуткуєте,— ой, какой ви! Ні, справді, Василь Микитович, поговорим насурйоз: продайте мені овес і ячмінь, дайте што-небудь заработать.
Цокуль. Купуй!
Борох. Заходьте до мене, ми побалакаєм, ми зойдемся: ви штось-небудь уступите, я чого-небудь прибавлю. ‘
Цоку ль. Не піду я. Там набереться усякої голоти, та .й лізуть у вічі, щоб поставив ‘горілки.
Б о р о х. А чого ми будем сидіть у шинку? Хіба у мене нема кімнати? Заходіте до .Меня, ніхто не буде мішать. (Одчиня двері.) Пожалуйте!
Цоку ль. Ну, добре. А як я в тебе наймичку одіб’ю, то що ти тоді скажеш?
Б о р о х. Ха-ха-ха! Єй-богу, ви веселий человік, усе з шутками... только не шутіть так при Рухлі... Милості просю.
Ц о к у л ь. Без шуток...
Пішли в шинк.
ЯВА III Входить Панас.