Одарка (здвигує плечима). З тобою не зговориш! І в кого ти така вродилась?
Мар’яна. Сама не знаю! Родилась, як усі, а жить навчилась від людей.,.’Та годі вам, мамо: ви спізнитесь до череди!... Давайте лиш ключі.
Одарка (дає ключі). Тьфу! (Виходячи.) Роби як знаєш!'
ЯВА III
Мар’яна (сама). Отак краще: «Роби як знаєш!» Не плюйте,* мамо, не плюйте, бо ви н§ знаєте моїх замірів, а в мене голова кругом іде!.. Михайло хлопця прислав сказать, що він нові плете тенета і ввечері сьогодня принесе... Які ж тенета? Не можу розгадать! Мабуть, дознавсь, що сватать думає мене Данило... Чого ж він хоче? Невже заздрість узяла його?.. Звідкіль же заздрість та? Виходить, сам мене він любить... О, ще не зав’яла моя краса, ще і очі мої блищать і манять парубків — я знаю. Хоч до Данила більш лежить моя душа, та байдуже! Любощі — дурощі! Обійдеться і без любові: кохала я доволі без пуття!.. Тепер мені той буде любий, котрий посвата. Цікаво дуже, які тенета принесе Михайло? Тепер піду в комору, закуску принесу. (Виходить.)
Пусто.
ЯВА IV Входить Данило.
Данило. Нема нікого! Боже, як серце б’ється! Все моє щастя, всі надії тут, у Мар’яни! Одна, на всім світі одна з щирим серцем прихилилася до мене!.. Ти моя утіха, ти моя
й порада. Усміхнешся — і тяжкі думи, що гнітять душу, злетять, мов пташки легкокрилі, і радісно Мені, і ясно стане на душі! Де ж вона?
ЯВА V
Входить Мар’яна, з хлібом і з мискою в руках.
М а р’ я н а. Данило?!!
Данило. Я> чого так крикнула? Не ждала?
Мар’яна. Не ждала, серденько моє! (Набік.) Коли б Михайло зараз не прийшов!
Данило. Я несподівано прийшов і несподіване приніс горе!
М а р’ я н а. Що трапилось таке, Данилочку мій милий?
Данило. Найшлися злії вороги, хотять нас розлучить...
Мар’яна. Які ж там вороги у нас?
Данило. Брат Михайло.
Мар’яна. О, чуло ж моє серце, чуло! Неначе жду чого сьогодня цілий день!.. Що ж він зробив?
Данило. Давно на мене вже він точиїь зуби і так настроїв батька проти мене, що все йому віддать вони рішили, а я повинен стать робітником Михайла!-За це назвав я злодієм його і з батьком посварився... Вони мене прогнали з двору... як стою!
Мар’я н а. Що ж маєш ти робить, мій голубе?
Данило. Мене нічого дома не держить, огидло все! Без тебе ж я не можу жити, моя єдиная утіхо!’Порадь же ти мене.
Мар’яна. Не знаю, що й сказать!.. Мені так тяжко стало на душі, що краще утопиться!
Данило (обніма її). ХУТ> біля тебе, я забуваю горе, і коли слово подаси, що ждать мене ти будеш, я все перенесу: піду у найми, добуду грошей — і через рік найбільш ми поберемся!.. Скажи ж мені, голубонько: чи щиро любиш ти мене, чи будеш ждать? Утіш же хворе мре серце!
Мар’яна (зітхнувши). Ох!! А як забудеш ти мене за рік?
Данило. Ніколи в світі, присягаюсь!
Мар’яна. Вони тобі нічого не дадуть і потім, а ти привик в достатку жить, то й будеш послі нарікать, що через мене нужду терпиш.
Данило. Виходить, мало знаєш ти мене, коли так кажеш?:. Доброї душі, щирого серця, дружини вірної, а не багатства я шукаю! Де кохання, там згода є, там щастя!
Хто задовольняється малим, у кого душа спокійна,— той щасливий, той багатий!.. Хто ж крутиться, як та в окропі муха, і раз у раз турбується, щоб більше де зірвать, ні-* коли той щасливим не буває... Такому чоловікові скілько не дай, йому все мало, він все голоДний!.. Де ж тут щастя?