ЯВА VII
Входить Данило, бере книгу з полиці.
К а л е н и к. Знову до книжки?
Данило. Хіба я кому заважаю тим, що в зайвий час...
К а л е н и к. Ні, ти мені скажи: що ти цікавого найшов у своїх книгах? Поки читав святе письмо, житіє святих, то воно, звісно, для душі спасеніє; а тепер якісь такі книжки почав читать, що зовсім одурів! По-твоєму, вже не сонце кругом землі ходе, а земля кругом сонця? Ну, то й не дурний же ти?
Данило. Чого ж я, тату, дурний, коли тепер мені це ясно, як божий день, що іменно земля ходе кругом сонця! Від того й зима, весна, літо, осінь, від...
К а л е н и к. Буде вже, буде!.. Сумно й слухать! Зовсім збожеволів. Та'Ки б подумали ті дурні, що книжки пишуть: ну як-таки можна очевидячки людей туманить! Земля крутиться! Та якби вона крутилась, то у нас би й голови позакручувались. Посадив би я того мудрія, що оце видумав, на вирло біля машини, "нехай би він покрутився на однім місці, тоді б побачив!
Данило. Одно біля машини крутиться на однім місті, а друге, така величина, як земля...
К а л е н и к. Годі, годі, годі! Не хочу слухать! Покинь ті книжки та візьмись за діло — може, порозумніщаєш, а то у тебе так закрутилось в голові, що ти скоро й себе самого продаси! Скажи на милость божу, нащо ти знову поручився за Федора?
Данило. У нього п’ятеро дітей, тату.
Каленик. Чим же він віддасть? В яку надію ти роздаєш усе, за всіх ручишся? Що в тебе є? Чим ти одвітиш?
Данило. Федір віддасть.
Каленик. Чим, чим? Дітей попродає! Він так думає про те, щоб віддать, як ти про хазяйство! Федір рад, що дурня знайшов поручителя.-Нехай же жид тепер з тебе править, а я не віддам, годі вже! Через тебе всі в старці підемо... Завтра все імущество передам по купчій -на Михайла, а ти служи, заробляй у нього; порозумніщаєш — тоді тобі він дасть що слід...
Данило. Михайлові я не робітник!.. Поставте на своє хазяйство; багато я не хочу — аби кусок хліба, та женіть мене.
Каленик. Я тебе женю! Робить не вмієш — і вже жениться! Старший брат нехай попереду ожениться, а ти навчися зароблять, бо якби не Михайло, то давно б усе прахом пішло через твоє недбальство!
Данило. Одділіть мене, тату, менше гріха буде. Я так не можу хазяйнувати, як Михайло!..
К а л е н и к. Бо дурний!
Данило (палко). Не великого ж розуму треба для гого, щоб користуватись людським горем і нуждою! Тут треба знать одну свою пельку і, щоб її напхать, не жаліть нікого, забуть совість, бога... усе!.. Нанять за півціни людёй, котрі нуждаються,— хіба це розум? З жидами шинки держать, обпоювать народ і обманювать закон,—■ хіба це розум? Мошенство розумом звете; помилка невелика!.. Немає такого розуму в м^не — то правда ваша!
Михайло. Сам ти мошенник!* Дурн'а твоя голова! Комерцію мошенством звеш! Що ти тямиш, лежачи на печі?
Данило. Плювать мені на твої речі! Не слухайте його, тату, бо він і вас підведе!
Каленик. Не смій мені так говорить на старшого!! По-твойому виходить, щоб усім було добре, а тілько нам щоб було погано! Я з чесності буду пухнуть від голоду, а другі будуть набивати кишені?!
Данило. Нащо ж нам ще кишені набивать? Ми, слава богу, не нуждаємось — у нас доволі є всього! Я хочу жить, як бог велів. Не хочу набивать свої кишені, н'е хочу у других однімать кусок хліба усякими неправдами, бо хто ганяється за багатством, той теряє для нього свою совість!
Каленик. То, по-твойому, і я вже совість потеряв?
Данило. І ви, тату, потеряете її, як слухать станете Михайла.
Михайло. Ти йому образи, а він тобі луб’я!
К а л е н и к. Тьфу! Скілько з тобою не балакай, усе даремно! Бачу, що ти розумний на один бік і чесний через верх, то и живи ж своїм’ розумом! І от моє посліднє слово: не будеш робить, як усі, то ні тріски не давай йому, Михайло! Нехай попробує гіркої!
Данило. То ви думаєте, я буду на нього робить? Не діжде він цього!.. Як не одділите мене та не ожените, то я найду собі дорогу і до чужих людей!
К а л е н и к. Іди, іди! Зділай милость! Світ широкий! Потрусиш злиднями, то й вернешся додому... Як я сказав, то так і буде! Женися собі на кому хочеш, про мене, хоч на московці, що юрбу парубків за собою водить... Мені однаково... Тілько від мене не жди пом'очі!.. Серце моє кровію Обливається, як я подумаю, що з тебе нічого путнього не буде!.. Одумайся! А все книжки наробили... Зовсім одурів парубок!.. Викинь дур з голови, живи, як люде живуть, візьми примір з брата, бо пропадеш, як собака в ярмарку!
Данило. Не пропаду, тату! Гріх вам так гніваться на мене за те, що я по-божому жити хочу.
Михайло. Так ти у монастир ішов би, тобі в ченці прямий шлях!