Лейба. Ну, пущай сібє! Уступіте мінє, Михайло Кале-никович, єй, невигодно!
М и х а й л о. Як невигодно, то не бери,— хіба я тебе силую?
Л е й б а. А чим будеш хліб зароблять? Ох! Уступіте!..
Михайло. Ні з місця! Мені хоч завтра Гершко дасть ці гроші, він ще вчора просив!
Л е й б а. Крутой ви чалавєк!.. Нєчєго дєлать, нехай буде по-вашому. Дай боже заробить. (Вийма гроші.)
Михайло. Заробиш: там п’яниця на п’яниці!
Л е й б а. Ох... Там трезвость заводиться; хотят приговор зробить — водку не пить.
Михайло. Е, знаєш, як кажуть: «Зарікалась...»
Лей б а (сміється). Та не видержала? Дай бог, штоб з етого приговору нічого не вийшло. Нате завдаток сто рублей, а решту — як усе буде готово.
Михайло. Добре.
Л е й б а. Я сьогодня поєду на мєсто, роздивлюсь ще раз, може, там прийдеться заплатить, щоб трезвость не заводили... Проводіте мєня, бо я тепер боюся за собак. Ви не шмєй-тесь, єй-богу, можна вмереть од страха, поки шіні перейдеш! Проведіте мєня на дворє, бо, може, там в шінях сидить ета сєрая большущая собака...
Михайло (сміється). Іди, іди...
Лей б а (держить ззаду розірвані поли). Ви шмієтесь, а у меня знову серце колотиться.
Михайло (хвата Л'ейбу за ногу). Гав, гав, гав.
Л е й б а (кричить). Ой вей! Рятуйте, хто в бога вірує!..
Михайло (сміється). Ну й не стидно тобі так бояться? Де ж би тут собака взявся?
Л е й б а. А чорт єво знає, може, вона под столом сідє-ла?.. Михайло Каленикович! Оставте шутки, не лякайте мене,
сделайте милость, а то, єй-богу, зо мною будет чего-нібудь похуже.
М и х а й л о. Ну тебе, не буду! (Іде вперед, за нього держиться Лейба ззаду.)
Вийшли. Згодом М и х а й л о вертається.
ЯВА V
Михайло (один). Ну та й насмішив же бісової пари жид! І то ти подумай: іде дурна шелепа без палиці, собаки напали, а він ярмулкою одганяє!.. Трохи Лейба розігнав мою досаду. Треба тепер подумать, як діло далі повернуть!
ЯВА VI Входить К а л е н и к.
К а л е н и к. Що там, Лейбу, чи що, собаки порвали?
Михайло. Еге. Лапцардак ззаду розпанахали до самої потилиці.
Сміються.
Нехай ходе з палицею, а то ярмулкою обороняється!
К а л е н и к. Ну вже ці жиди собак бояться, то не приведи господи!.. Що ж, сину, зійшовся з ним?
Михайло. А'якже! їм, бачите, двом ці шинки потрібні: Лейбі і Гершкові. Так я вчора Гершка лякав Лейбою, а сьогодня вже Лейбу Гершком лякав. Не хочеш, кажу,— не треба: Гершко аж за поли хватав вчора і задаток давав! Крутивсь, вертівсь і дав двісті п’ятдесят рублів.
К а л е н и к (сміється). Кажуть, що з нашого брата нема комерчеських людей, та тебе хоч зараз у купці записуй!