Михайло. Ого, ще й як би торгував!
К а л е н и к. Слава богу, слава богу! Ну, а я й не питаюсь тебе, як ти справився у Гапоновій?
Михайло. Там би була чудасія! Приїхали, знаєте, найнять людей: Софрон, Чумак, Омельченко і Лисиця. Так я бачу, що помішають дешево нанять, давай їх поштувать. Сам удав з себе п’яного, а їх так загалуиив, що вони й поснули. Тим часом я діло обробив: наняв людей на п’ятдесят десятин по два. карбованці з десятини.
К а л е н и к. Як то господь дає! Я чумачкою заробив все, що маємо. Тепер чумачка нікуди не годиться. Ну, не дай мені
бог такого розумного сина, як ти, що б я робив з дурним Данилом! Усе б пропало, бо до нових звичаїв треба інших, нових людей!.. Благословеніє боже, сказано!
Михайло. Нате ж, тату, задаток за шинки, а оце контракти з десятинщиками.
К а л е н и к. Нехай воно, сину, все у тебе зостається, я ні до чого не буду мішаться; хазяйнуй, як знаєш,— пройшла вже моя пора! Я тепер тільки в церкву ходитиму та буду богу молиться, щоб послав тобі здоров’я та хорошу жінку. Женися, сину, пора вже, тобі тридцять літ, порадуй нас на старість!
Михайло. Двом разом жениться важко. Нехай уже Данилове весілля одгуляємо, а тоді і я вже женюся.
Каленик. А тобі чого^ дожидаться Данила? Він ще молодий.
Михайло. Та у цю ж неділю у нього весілля, хіба ви не знаєте?
К а л е н' и к. Перший раз це чую,!
Михайло. Ая думав, він вас йитав.
Каленик. Та ти не шуткуєш?
Михайло.. Єй-богу, жениться!
Каленик. На кому?
Михайло. На Мар’яні Гайдабурівні... Там така пройда...
Каленик. Та я його так оженю палицею, що він і не стямиться! Та я його дрючком з двору вижену! Диви, молокосос! Старший брат працює, заробляє, а він з книжками в.озиться, і вже жениться забажалося! Нехай навчиться хліб перше зароблять!
Михайло. Поки навчиться зароблять, а роздавать не перестає.
Каленик. Знов що-небудь зробив?
Михайло. Лейба мені зараз казав, що він успів уже поручиться на векселі у Янкеля, за Федора, здається. Тепер хоч і грошей в руках не матиме, то роздавать ніхто не за-бороне, бо як його ти вбережеш, почім дознаєшся, що він ручився? Тілько тоді довідаємось, як прийдуть з ісполнитель-ним листом!..
Каленик. Цього ще недоставало, щоб на документах ручився! Промота усе...
Михайло. Він-на тисячі документів підпише, побачите!
Каленик. Розореніє, розореніє з ним!
Михайло. З молотка все продадуть; на волах, та на коровах, і на всій движимості не написано, чия вона.
Каленик. Ні... Годі, годі! Поки ще я живий, треба рятувать свою працю!
Михайло. Ви, тату, одділіть мене зарані...
К а л е н и к. Не так воно буде!.. Ні! Данилові тепер скіль-ко не дай, однаково на старість буде в наймах. Так краще нехай змолоду побачить, як то важко зароблять,— може, навчиться зберігать зароблену копійку. Як порозумніщає, тоді його хазяїном зробимо, а я тобі усе дощенту по купчій передам,— і завтра ж в город їду.
Михайло. У мене самого душа болить за нього... Часом, дивлячись на нього, аж заплачеш. Нехай бог милує, а- мені здається, що він таки трохи дурний! Де ж, про себе не дбає ані кришки! Може, постаріє, то розуму Набереться!
К а Л е н и к. Дякую милосердному богові, що він мене не обідив під старість... Ти моя надія! Тілько женися, синку.
Михайло. Добре, тату.