Кале ник. Це правду ви сказали: щоб він бачив, що йому треба робить, а не надіяться на готовеньке... Може б, одумався. Іменно прийдеться так і зробить. Спасибі за совіт...
Михайло. Та бог там з ним... Нам пора вже їхать. Подивіться, тату, чи готові коні, а ми вип’ємо на дорогу. (На-лива.)
Кале ник. То підвезете й мене до попа. (Пішов.)
ЯВА VIII
Аблакат і М и х а й л о, самі.
Михайло (озирається). Голова! Спасибі...
П’ють.
Діло почалось добре!
Аблакат. Чого, ж ти зараз не вчепився, коли клює*?
Михайло. Так не можна. Ти мене не вчи, а посовітуеш, як я спитаю. На задаток.
Аблакат (хова бумажку). Не в зачот.
Михайло. Як?
Аблакат. Та так: спасибі — мало!
Михайло. За віщо ж? Нічого ще ти не зробив!
Аблакат. Отак! А сказав добре слово! Я дурно нічого доброго не говорю.
Михайло (чухається). Крюк!.. Нехай так! Вип’ємо ж. (Налива.) Тепер же ти зо мною не поїдеш, а зайдеш з батьком до попа і там — тихенько тілько — підлий в це діло масла ще.
Аблакат. А роздувать вже будеш ти?
П’ють.
Михайло. Щоб не потухло, те, що вже розжеврілось.
Аблакат. Не вчить тебе, а в тебе вчиться: як по книзі робиш!
Михайло. Помагай тілько! Ходім!
Аблакат вперед вийшов, а з других дверей виходить Мар’яна, а потім П а л а ж к а. Побачивши їх, Михайло остається.
ЯВА IX
Мар’яна, Палажка і Михайло.
Михайло. Недурно ж кажуть: на охотника звір іде.
Мар’яна. Хто ж тут звір, а хто охотник?
Михайло. Хто піймає — той охотник, а хто піймається — той звір.
Мар’яна. Інший звір хоч і піймається, а коли тенета гнилі, то й вирветься так скоро, що охотник тілько рота роз-зяве.
Михайло. Може, й правда твоя. Поприбирай, Па-лажко, з столу; часом хто прийде, то негаразд.
Палажка збирає з столу і виносе.