Михайло. Ну, скажи мені, як ти будеш говорить?
Наймит. Увечері... міцні... Михайло... стривайте...
Михайло. Дурень!
Наймит. Стривайте! Михайло нові міцні тенета плетуть і сьогодня увечері тобі принесуть...
Михайло. Так!.. Гляди ж не збреши, і щоб ніхто не знав про ці перекази! Як роздзвониш — вижену і грошей ні копійки не дам; а справиш діло — куплю гарну шапку й червоний пояс. Чув?
Наймит. Чув.
Михайло. Ну, гайда!
Наймит. Купіть на неділю шапку й пояс, щоб на весілля можна було надіть.
Михайло. Добре.
Надворі собаки сердито гавкають, а жид кричить: «Гвулт, гвулт!»
Мабуть, Лейбу собаки тягають! Біжи мерщій, оборони.
Наймит одчиня двері, а Лей ба прожогом вскакує, і, обернувшись до дверей, махає перед собою ярмулкою і дрига ногами, ніби від собак одбивається. Довгополий сюртук на ньому ззаду від проріхи до самого коміра розірваний. Наймит і Михайло сміються.
ЯВА IV
Лейб а, Михайло і наймит. Наймит регоче, виходячи.
Лей ба. Чого ти смієшся, свиня? Гарні смішки! Подивіться! (Показує спину.) Новий ластиковий сертук! (За-хльобується.) Я думав, вони мене з’їдять.
Михайло (насилу здержує сміх). От іродові собаки. Ти, мабуть, утікав від них?
Лей ба. Утікав!.. Ви б не втікали? Жвесно, утікав, а то вони умєсто сертука меня б надвоє перервалі! Хорошево бил би' гендель! Я такіх собак ще не видав — настоящі звері... Я собі відмахуюсь ярмулкою, вони без вніманія лєзуть под ногами; я пустілся утікать, што єсть духу, вони схватілі меня за поли... Тольки услишіл: дир-р-р... Ой!.. Пропал новий сертук.
Михайло. Воно не по цілому попоролось, можна зашить.
Л е й б а. Ай вей мір!18 З мєня уся душа вискочила! Так серце штучиться, наче хто в ступкє перец товче... Ох!
Михайло. Сядь, заспокойся.
Л е й б а. Ох!.. А как теперечка через деревня йтіть? Од-ново шкандал! Ох! (Сіда.)
Михайло. Ну, як же наше діло: береш щинки чи ні?
Л е й б а. Отчего не взять — возьму, только ви дорого хочітє. Нехай буде ровно двєсті.
Михайло. Я тобі вчора посліднє слово сказав — двісті п’ятдесят.
Л е й б а. І для чого вам стілько грошей? Ви заробляєте, а Данило роздає п’яницям.
Михайло. Тепер не буде роздавать.
Л е й б а. Як не буде? Учора у Янкеля поручителем за Федора підписався на векселі.
Михайло. О?!
Л е й б а. Пабєй меня бог, правда.
Михайло. То чорта ж пухлого буде бачить Янкель ті гроші; хіба Хведір заплате.
[18] О боже мій! (евр.) — Ред.