Ваніна. Дорога моя, простіть! Єй-богу, я не знаю, що робить з вашим моряком? Прилип, як реп’ях до кожуха: куди я, туди й він. Не биться ж мені з ним! Мусила тікать під вашу опіку.
Маруся (сміється). Добре зробили, що вернулись! Роздягайтесь,— будемо обідать.
Входе Іван і Хвиля.
Іван (веселий). А що?.. Найшла коса на камінь!
Хвиля (на дверях). Хто з нас камінь — не знаю; знаю, що я коса, а вона трава.
Ваніна (скидає шляпу, оісартовливо). Нахал, неможливий нахал! Я такого мужчини ще не бачила, прямо хоч городового клич!
Всі СМІЮТЬСЯ-
Маруся. Прісько! А ви, Людмила Павловна, заведіть такого сторожа, як я.
Входить Пріська.
Поклич Махметку і давай обідать.
Пріська вийшла.
В наші часи навіть підлітки, гімназисти, маючи єдиницю за спряженіе глагола «люблю»,-— грають в любов, фліртують і притупляють природну своєму вікові соромливість назавжди... Через це, по-моєму, з них, в кінці кінців, виходять не лицарі, як колись, а мужчини-кокотки! І от тепер женщи-ні ходить без сторожа не можна!
Хвиля. Ха-ха-ха! Марія Даниловна — фанатик умовної чистоти... Ультрапуританка.
Входе Махметка.
Ваніна. Ах!
Хвиля. Знакомий?
Іван сміється.
Ваніна. І не смішно, і не розумно.
Маруся (дає картку Махметці). Піди в крамницю Ша-рого і принесеш дві пляшки шампанського.
Махметка. Раз-два! (Вийшов.)
Маруся. А правда, надьожний сторож?
Хвиля. Від такого сторожа теж треба мать сторожа! Ваніна. Єй-богу, на той сезон заведу собі Махметку.
Всі сміються.
Завіса.
ДІЯ ДРУГА
Уборна Івана і Крамарюка.
ЯВА І
Іван, в одежі і гримі Отелло7, перед дзеркалом. Поправляє грим. Крамарюк в углу куре. Посередині Ваніна, біля неї граф і Хвиля. По паузі в двері виглядає Кактус з книжкою в руках.
Кактус. Іван Макарович, скоро друга сцена. (Зачиня двері.)
Хвиля. Сьогодні ми, Людмила Павловна, вечеряем? Г р а ф. А слово?