Портний. Івана Макаровича оточили дами — не дадуть і переодягтись.
Крамарюк. А Усая не бачив?
Портний. Там, лає робочих.
Крамарюк, Сердитий?
Портний. Збор неповний.
Крамарюк. Погано. Не дасть авансу.
Входе У с а й.
Усай (до портного). Чого ти ховаєшся по закутках, як собака від мух, нігде не знайду?!
Портний. Я тут...
Усай. Бачу. Які ти штани дав Родріго9? А? Портний. Звичайні, як завжди.
Усай. Звичайні, як завжди? У тебе все звичайне... На самому поганому місці дірка.
Портний біжить.
Ну, народ, не дай бог! Тільки сам не глянь — скрізь про-ріхи.
Крамарюк. Добривечір, Луп Лупич! Сьогодня приймають дуже добре.
Усай. Приймають, приймають! На черта мені їх прийом? Що я — актьор? Вам аби прийом, а жалування злупите
з Лупа! Мені нужно чотириста вісімдесят три рублі платить у день, а зборів нема, хоч вішайся.
Крамарюк. Сьогодні мало не повний.
Усай. А контромарки ти лічив? А ученичеські ти лічив? А ті двохрубльові міста, що я продав по шістдесят копійок, аби не пустували, лічив? То-то, одних контромарок: офіціальних, півофіціальних, редакціонних, типографських, рек-візиторських, кумовських, сватовських, музикантських — півтеатра.
Входе портний.
Бачив, які ти штани даєш?
Портний. Там манюня дірочка, треба шукать, щоб побачить.
У с а й. А ти ждеш, поки буде велика.
Крамарюк. Луп Лупич! Завтра буде повний збор...
Усай. Постой! До завтрього далеко. Позич мені сьогодні п’ять рублів; будь друг, позич! Не стало заплатить вече-рових.
Крамарюк. Дав би з радістю, та нема. Я хотів у вас просить авансу п’ять рубликів.
Усай. Ну, народ! Скажи мені, ти жалування береш число в число?
Крамарюк. Авансиками все забираю до числа.
Усай. І не маєш п’яти рублів, щоб в нужді запомогти бідному антрепренерові? А хто ж мені плате жалування, хто? Та я найбідніщий між вами чоловік, мученик нещасний; що де не зірву, та все вам, та все вам! І удень, і увечері тільки чую: дай, дай, дай! Сімдесят ротів щодня роззявляють пельку - патли їх! Боже мій! Навіщо ти мене зробив антрепренером і віддав на муку Крамарюкам?! (Вийшов.)
ЯВА VII Крамарюк і портний.
Крамарюк. Чув? Приятний чоловік! Позич йому п’ять рублів... Ах ти, кундель! Та якби у мене було п’ять рублів, то я б з тобою не говорив. Ти зрозумій, Вася: я дворянин, потомствений дворянин, прадід мій мав таких лакеїв, як Усай, а тепер... (Розводить руками.) Кланяйся кунделю. Ні, фортель, фортель який,— з нього був би хороший буф-комик,— щоб не дать мені авансу, він у мене позичає п’ять рублів. Подумай: сорок тисяч лежить у Волзько-Камен-ськім банкові, а він бере в ресторані один обід на два дні.